якою метою поет виводить образи молодого покоління - юнака і дівчини? Чому саме на них покладає надії в справі збереження Української держави?

Найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. Говорячи про волю з по­зиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни XIX сторіччя... Але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — катего­рія, як на мене, універсальна. І природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сто­річчя тому, за часів кріпаччини. Зрештою, не ненависть до неволі рухає персона­жами, а любов до волі. На мою думку, це дуже суттєво. Ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злість... Повість «Дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. Саме цього варто вчитися читачевіВизначаючи тему певного літературного твору, ми часто кажемо щось на зра­зок «це повість про війну», «цей роман присвячений соціальним проблемам села», «ця поема про кохання» тощо. Насправді ж кожен справжній твір художньої літе­ратури не про війну, суспільство чи побут: він про життя. Так, як і в нашому жиїті один його аспект невід'ємний від іншого, так і в літературі — в житті персонажів все поєднано, взаємопов'язано та взаємозумовлено.Романтична, а точніше — героїко-романтична повість Михайла Коцюбин­ського «Дорогою ціною» зображує життя українського селянства і з боку суспіль­них негараздів, і з точки зору взаємин між людьми, не оминув своєю увагою ав­тор і внутрішні переживання, роздуми, прагнення героїв. Та цілком твір «Дорогою ціною» можна сприймати як повість про кохання.Саме кохання головних героїв, які готові життя віддати за щастя одне одного видається мені головною рушійною силою в їхньому житті. Письменник зображує кохання не в лїрично-сентиментальному ключі. Кохання у повісті — не емоцій­ні листи, зітхання, ревнощі і переживання панночок-міщанок, а сила духу, мож­на навіть сказати, кохання у повісті «Дорогою ціною» — цс стихія, особлива вну­трішня стихія, яка дає сили і сенс, яка надає сміливості і рішучості, яка дає змогу людині боротися і жити, нехтуючи небезпекою.

Найбільша ж любов героїв повісті — любов до волі. Говорячи про волю з по­зиції сьогодення, ми навряд чи можемо вповні зрозуміти, що відчували селяни XIX сторіччя... Але ж прагнення волі і неможливість існування без неї — катего­рія, як на мене, універсальна. І природно, що сучасного читача огортає обурення від однієї лише думки про ті умови, у яких доводилось жити селянам півтора сто­річчя тому, за часів кріпаччини. Зрештою, не ненависть до неволі рухає персона­жами, а любов до волі. На мою думку, це дуже суттєво. Ніколи і нічого не можна досягти, якщо тобою керує ненависть (навіть ненависть до чогось негативного), заздрощі, злість... Повість «Дорогою ціною» — не про ненависть до неволі, а про любов до волі, не про ненависть до несправедливості, а про любов до людської гідності, благородства, честі. Саме цього варто вчитися читачеві

В оповіданні «Лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на до Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся. Є. Гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. Хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У невеличкому творі Є. Гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.