ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід.
Водной из лучших своих стихотворений василий симоненко спрашивает читателя: "ты знаешь, что ты человек? " на первый взгляд этот вопрос кажется риторическим, но это только на первый взгляд. конечно, все мы люди, но мало кто из нас может дать хотя бы приблизительное определение этому понятию, можно даже сказать, - этой философской что значит быть человеком? что для этого надо делать, к чему стремиться? я думаю, каждый должен пытаться ответить на этот вопрос хотя бы для себя: это определить свои жизненные ориентиры, разобраться в своих же собственных взглядах на мир и на себя. интересно проследить, как менялся взгляд на человека, его жизненную миссию и место во вселенной в течение столетий. вспомним фатализм древних греков и римлян: они верили, что жизнью людей полностью боги, все определяя наперед. судьбу, определенную олимпийскими богами, по мнению древних народов, нельзя было изменить. во времена средневековья человек все еще находилась под давлением догм, определенности наперед. только в эпоху возрождения начинается расцвет независимости человеческого существа, постулируется свобода выбора, возможность самому решать свою судьбу. в настоящее время художники в произведениях искусства пропагандируют принципиально новые идеи: считается, что человек содержит бога в себе, сама является напівбожественою существом, способным творить, развиваться, выбирать свою судьбу. так же и позже, вдохновленные открытиями науки, развитием цивилизации, люди все больше верят в собственную ответственность за свою жизнь, в право изменять и выбирать свою судьбу. как видим, взгляды на саму человеческую сущность менялись в течение столетий. или было что-то, что объединяло все эти мысли и теории? безусловно! какую бы концепцию не поддерживали представители того или иного и культурного времени, какую бы философскую школу не считали лучшей, однако остались вечные, общие ценности. человек по природе своей добра, рожденная в добрые и создана для добра. человек имеет дар от бога: возможность творить, развиваться, каждый рождается, имея определенные таланты, - надо только развивать их, а не "зарывать в землю", как говорят. похожие взгляды выражает василий симоненко в своей поэзии с говорящим названием "ты знаешь, что ты - человек? ". в начале произведения поэт отмечает: "улыбка твоя единственная, мука твоя единственная, глаза твои - одни". эта фраза проходит рефреном через весь поэтическое произведение. главным в человеке, как можно понять из поэзии, василий симоненко считает индивидуальность, личностное начало. сначала эта мысль показалась мне не новой, но потом я понял, насколько важной она является, насколько обостряется ее актуальность в наше время! ведь сейчас черты индивидуальности часто стираются. , о которой постоянно спорят представители разных политических и общественных организаций, наверное, имеет свои положительные черты, но так часто она приводит к нивелированию различий между людьми, между целыми нациями. люди стремятся к определенной унификации одежды, появляется понятие "общих мировых" языков (такой становится ), в электронном общении посредством интернета стираются почти все возрастные, социальные различия между людьми. я уверен, что это является проблемой на современном этапе развития человечества, которую нужно решать, по крайней мере пытаться решить. не надо пытаться самостоятельно изменить мир: обильно рассыпать лозунги и подобное, - мне кажется, надо начать с себя, с определения индивидуальности в себе. люди, которые имеют собственный стиль в одежде, собственную неповторимую манеру говорить и являются независимыми и оригинальными в мыслях и взглядах на жизнь, привлекают к себе внимание, с ними приятно и интересно общаться. поэтому нужно больше внимания уделять своему развитию, выработке собственных вкусов и взглядов, помня, что любая человек неповторим. и хорошо, что есть произведения, которые напоминают нам о такие важные аспекты человеческой жизни, нам в суете повседневности не забыть вечные моральные категории, не потерять главное в себе: осознание того, что каждый из нас -
ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід.