Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям. Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах». Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона. Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.
"Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.
Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини. Довге життя пісні, власне, і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.
Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.
А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси, і кожен упевнено веде свою партію. А український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.
Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:
- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).
- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).
- жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).
- пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати», «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).
Українські пісні набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…
Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка, Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».
Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися, лежить в глибинах талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу.