Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.
Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. Як від озер порослих осокою, Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, І тільки мак небесно-синій – Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
Объяснение:Гомер кожній людині,
незалежно від її віку,
дає рівно стільки, скільки
вона в змозі взяти.
Діон ХриЗостом (Златоуст)
...Цьому поету Греція зобов'язана
своїм духовним розвитком
Платон
Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.
Если тебе подойдёт,то вот..
Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.