Біографія тараса шевченкотарас григорович шевченко (1814 – 1861) – видатний поет, художник.народився 9 березня 1814 року в київській губернії в селі моринці.спочатку в біографії шевченка була втрачена мати, потім у 1825 році помер батько. так почалася його важка, сувора життя. незабаром він навчився грамоті, став потроху малювати. 1829 року почав служити у поміщика енгельгардта. у вільні (вільнюсі) в біографії шевченка тараса проходило навчання у викладача університету рустема.у 1840 році розпочався найбільш плідний в житті поета період. вийшов збірник «кобзар» шевченка, були написані кілька найвідоміших його творів («», «катерина», «хусточка», «наймичка»). вірші шевченка були сприйняті критикою негативно, зате були близькі народу.як художник шевченко також не переставав творити. їм був створений ряд картин в дусі критичного реалізму (наприклад, «катерина»). після зближення з київським кирило-мефодіївським товариством, його заарештували. потім в біографії шевченка т. р. пішла посилання в орській фортеці оренбурзької області. йому заборонили писати, малювати, що було дуже важко для творчої людини. після експедиції на аральське море, шевченка перевели до новопетровського, де він перебував до 1857 року. там було написано кілька повістей: «художник», «книгиня» та інші.звільнившись (головним чином завдяки графу ф. п. толстому), повернувся в петербург.в останні роки в біографії шевченка було створено мало віршів, картин. 26 лютого 1861 року великий поет помер. пам'ятники шевченку встановлено не тільки на території україни, а також в росії, сша, парагваї, франції.
Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни. патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «маруся богуславка» . «дівка-бранка маруся, попівна богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» . у думі маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: бо я вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лако. мства нещасного! образ марусі богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини. почуття жалю до своїх співвітчизників змусило марусю свідомо піти на подвиг. на неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. та паша пробачає марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей. творці думи виявили велику майстерність у створенні образу марусі богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю. отже, патріотичний вчинок, який здійснила маруся богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. та маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. покинути їх вона не могла. висновок: маруся богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.