Зарубіжна література 6 клас Джек Лондон Оповідання,, Жага до життя,,
За опорними словами побудуйте розповідь(письмово) від імені персонажа твору
1) Я –напарник Біла…
- Мене, як і багатьох …. …., охопила…..(золота лихоманка),
- Подорожуючи, я …
- Коли Біл не …
- Мене охопили почуття…
- Але вижити мені до риси характеру)
Сашко з Софійкою зупинили прокляття, врятувавши Катрю із її сім'єю. Дід Толя повернувся до сім'ї написавши лист про те, що з цим бізнесом у нього трапився провал у пам'яті і він геть забув про сім'ю. Бабуся сердилася, але коли вона у письмі прочитала, що він, дід Толя, який був сиротою, згадав про те, як його виховувала бездітна, добра Катерина. Оскільки Катерина загинула 50 років тому (а її Софійка з Сашею врятували), бабуся термін "провал у пам'яті" сприйняла буквально і таки ла "склєрозика", як вона зрозуміла.
— А листа від дядька Михайла нема?
— Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла.
Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила:
— Що там у білому світі робиться?
Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна.
Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!"
— Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети.
— Не знаю, — відповів я і озирнувся.
Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно.
Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи.
— Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро.
Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують.
Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене:
— Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"?
І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам.
Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його.
— Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.