Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня за н. ст.) 1827 року в с. Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер Семенівський район) на Полтавщині в сім’ї управителя великопанських маєтків, згодом дрібного поміщика. Здобувши освіту в домі магнатів Родзянків, продовжував навчання в Полтавській гімназії (1840-1847). Початком літературної діяльності Глібова можна вважати 1841 р.; цим роком датовано російськомовний вірш «Сон» (зберігся в перекладі українською мовою). Ще під час навчання поета в гімназії видано збірку «Стихотворения Леонида Глебова. 1845 и 1846» (Полтава, 1847), до якої ввійшло 50 поетичних творів (за своїм характером – відгомони пізнього романтизму в російській поезії).
Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849-1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українському. 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки – перші зразки його україномовної лірики.
Від 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста народжується ідея першого в Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861 – серпень 1863). Клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.
Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь – не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється низка його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану 1863 року в Києві.
Із серпня 1863 року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і вода». І хоч жодних матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника розпочалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.
1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 р.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.
Ім’я Глібова – байкаря й лірика – стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. в письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їхніх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова.
Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849-1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українському. 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки – перші зразки його україномовної лірики.
Від 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста народжується ідея першого в Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861 – серпень 1863). Клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.
Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь – не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється низка його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану 1863 року в Києві.
Із серпня 1863 року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і вода». І хоч жодних матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника розпочалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.
1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 р.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.
Ім’я Глібова – байкаря й лірика – стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. в письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їхніх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова.