1. Неправильно визначено вид односкладного речення в рядку * а) До чужого рота не приставиш ворота- узагальнено-особове

б) У школі готується до свята рідної мови -неозначено-особове

в) Нема на світі України, немає рідного Днепра - означено-особове

2. Безособовим реченням є? *

а) Чернетку, звісно, зроблено раніше

б) Хочу плакати, але замість того завжди сміюся

в) Губами говори, а руками роби

​

Колись давно, і навіть давним-давно, жив в дрімучому лісі бідний дроворуб. Кожен божий день він ходив в ліс валити дерева. Ось одного разу зібрався він в ліс, і дружина поклала йму в торбинку їжі, а через плече повісила повний бутель, щоб він перекусив і випив в лісі.

Цього дня дроворуб збирався звалити могутній старий дуб.

“Немало міцних дощок вийде”, -думав собі він.

Ось підійшов він до старого дуба, витягнув сокиру та так замахнувся, немов хотів повалити дерево одним ударом. Але ударити він не встиг: раптом почувся тужливий голосок і з'явилася фея. Вона стала просити і благати дроворуба не рубати старого дуба. Здивувався дроворуб та й говорить:
- Що ж, не рубатиму, коли просиш.
- Так-то воно і для тебе краще буде, - сказала фея.- А я тебе за це віддячу, три будь-які твої бажання виконаю.
Тут фея зникла, а дроворуб відправився додому.
До будинку було далеко, і бідолаха всю дорогу згадував про те, що з ним трапилось – все дивувався. Коли ж він, нарешті, прийшов додому, і лише біля грубки всівся, як став його голод терзати: а до вечері було ще далеко.

- Ну як, вечеряти скоро будемо, стара? – запитав він дружину.

- Години через дві, - відповіла вона.

- Ех! – зітхнув дроворуб, - ось би мені зараз кільце кров'яної ковбаси, та потовстіше!

І не встиг він це вимовити, як раптом – лясь! – в камін впало ціле кільце кров'яної ковбаси, та ще й такої жирної та смаковитої, що пальчики оближеш.

Здивувався дроворуб, а дружина його втричі більше здивувалася.

- Це що таке? – говорить.

Тут дроворуб пригадав все, що з ним вранці було, і розповів про це дружині, з початку і до кінця. Але поки він розповідав, дружина все хмурилася та супилася, а як дійшов він до кінця, так і бовкнула:

Ах ти, дурень отакий! Дурень набитий! На яку дурницю бажання змарнував. Та щоб твоя клята ковбаса тобі до носа приросла!
І не встигли вони оком моргнути, як кров'яна ковбаса вискочила з каміна і приросла до носа дроворуба.

Дроворуб смикнув за ковбасу, не відривається; дружина смикнула, - не відривається: смикали-смикали обидва, трохи бідоласі ніс не висмикнули, а ковбаса все не відривається – приросла як рідна.
І тут дроворуб зметикував, що у адже нього залишилося всього одне бажання – третє, і останнє. І він тут же побажав, щоб кров'яна ковбаса відскочила від його носа.
Лясь! і ковбаса від носа відліпилась. І хоч дроворубові з дружиною не довелося кататися в золотій кареті та одягатися в шовк і оксамит, зате на вечерю їм дісталася така смачна кров'яна ковбаса, що пальчики оближеш.

-Привіт,Михайло, чуєш, я хотів би потрапити в місто, де всю роботу за людей виконують роботи.
-Привіт,А я не хотів би, Сашко.
-Чому це раптом?Сидиш на дивані, а за тебе роботи посуд миють, уроки вчать.
-Ну, по-перше, ті облінишся і не зможеш навіть ходити.
-А по-друге?
-Не перебивай.По-друге-тобі буде сумно.
-А чому?
-Тому що, Сашко, ти не зможеш виходити на вулицю і гратися з друзями.
-Зрозуміло.Михайло, а яка в тебе думка про самих роботів?
-Не зовсім погана, та не зовсім гарна.
-Обгрунтуй.
-Учені придумали роботів щоб полегшити всім життя, але зарах деяки, навпаки, не допомагають, а шкодять нам.
-я з тобою згоден.Тоді до затра, Мишко!
-Дуже добре, да побачення.