1. Установіть відповідність між реченнями і синтаксичною роллю неозначеної форми дієслова в них. А Марудна справа – жити навмання (Л.Костенко).
Б Дурний любить вчити, а розумний – вчитися (Нар. тв.).
В Радість бачити й розуміти – то найкращий дар природи (А.Ейнштейн).
Г Ми в світ прийшли успадкувати славу, діла і думи, й чесні мозолі (В.Симоненко).
Д Життя прожити – не зливу перестояти (Нар. тв.). 1.Підмет.
2. Присудок.
3. Додаток.
4. Означення.
5. Обставина.
6. Прикладка.
2. Установіть відповідність між реченнями та видами обставин, ужитих у них.

​

розповідь ведеться від імені автора, або хлопчика , якому належала нутрія

2. Опис ввожиться поступово, розкриваються лише деяка інформація про тваринку

3.опис побудовано поступово. Хлопчик розказує лише про деякі якості нутрії, не показуючи нічого незвичайного

4. Звичайно, з тексту видно, що розповідачеві сильно подобалась придбана тваринка.

5.він активно рухався і добре оріїнтувався і вмів плавати

6.відоме_ це перший абзац, де він описує його зовнішність

нове- це розповідна чатина, де він розповідає, про його поведінку в певній ситуації

7.порівняння, , епітети

8.порівняння_ передня лапки з акуратними пальчиками...( і до кінця цього речення)

епітети-  сіро-жовта пухнаста шерстка, темні бусинки очей

Білоцвіття каштанів.

Навесні, коли рясним білоцвіттям каштанів і акацій заки­пає Київ, вечорами синіми виходжу я на круті й зелені схили Дніпра. Знайомою стежкою пробираюся в парк до Аскольдової могили, сідаю на лаві під білим наметом розквітлої акації і слухаю дивний зачарований гомін землі.

Солодкі пахощі настояних на сонці акацій пливуть у пові­трі, злегка паморочать голову й викликають у душі терпкий смуток. У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, спі­вають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї. І пісні запізнілих молодих веслярів линуть знизу від річки, котяться над дніпровськими плесами.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гап­туючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на ко­согорах, пливуть над ними звуки пісень, схвильований шепіт, притишені сміхи.

То виходить юність на дніпровські кручі, під місяць і зорі, де білим полум’ям свічок догорають каштани.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнув­шись у білі, ніжні, прозорі тканини. Срібне мереживо заплі­тає в їхні рясні крони місяць, ласкавий вітер голубить їхні кучері.