Перед нами сосновий ліс, який починає пробуджуватися рано вранці. Сонце тільки-тільки сходить. Його ніжні промені вже позолотили верхівки величезних дерев і проникли вглиб хащі, але над глибоким яром ще не розсіявся вологий туман. Прокинулися мешканці хащі – три ведмежати і ведмедиця. Схоже, малюки ситі і задоволені. Вони безтурботно і незграбно возяться на зламаному стовбурі впавшої сосни, вивернутої з коренем, після бурі в лісі. Падаючи, дерево вдарилося об потемнілий від часу корч і тріснуло навпіл. Тепер верхівка лежить на землі, а стовбур з розчепіреними в різні сторони коренями дивиться, як розгойдуються в небі зелені гілки сосен. Дивлячись на картину, ми немов опиняємося зануреними в атмосферу лісового ранку, чуємо голоси птахів і рев ведмежат, вдихаємо аромат соснової кори і хвої. Колорит заднього плану полотна – прозорий, невизначений, а переднього – глибокий, барвистий. У картині, яка заслужено вважається для багатьох поколінь людей зразком пейзажу, повною мірою передано захоплення художника красою і багатством первозданної природи.
Твір-роздум. Шевченко-художник Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори. До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким. Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.
Перед нами сосновий ліс, який починає пробуджуватися рано вранці. Сонце тільки-тільки сходить. Його ніжні промені вже позолотили верхівки величезних дерев і проникли вглиб хащі, але над глибоким яром ще не розсіявся вологий туман. Прокинулися мешканці хащі – три ведмежати і ведмедиця. Схоже, малюки ситі і задоволені. Вони безтурботно і незграбно возяться на зламаному стовбурі впавшої сосни, вивернутої з коренем, після бурі в лісі. Падаючи, дерево вдарилося об потемнілий від часу корч і тріснуло навпіл. Тепер верхівка лежить на землі, а стовбур з розчепіреними в різні сторони коренями дивиться, як розгойдуються в небі зелені гілки сосен. Дивлячись на картину, ми немов опиняємося зануреними в атмосферу лісового ранку, чуємо голоси птахів і рев ведмежат, вдихаємо аромат соснової кори і хвої. Колорит заднього плану полотна – прозорий, невизначений, а переднього – глибокий, барвистий. У картині, яка заслужено вважається для багатьох поколінь людей зразком пейзажу, повною мірою передано захоплення художника красою і багатством первозданної природи.
Творчість Шевченка-поета - не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серії офортів "Живописна Україна", автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років вирвало Кобзаря із мистецького оточення, позбавило змоги плідно працювати і як поету, і як художнику. Та, попри все, Шевченко працював і на засланні, створивши глибоко правдиві твори.
До Другої світової війни у Харкові, на той час - столиці України, знаходилась Картинна галерея творів Т. Г. Шевченка. По війні твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харківському художньому музеї лишилось лише кілька робіт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахські діти - байгуші". Написано його було у Новопетрівсь кому укріпленні, де довгий час служив поет. Байгуші - це казахські жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тільки дітям до 10 років. Тому не дивно, що такі маленьк були частими гостями солдатських укріплень. На картині перед нами постають двоє малих хлопців. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, і жалісливу міну вже скорчив, і руки, складені "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжі, довірливо і відкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподілі одягу дітям перепали речі, завеликі для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, які ледве тримаються на худенькому тільці. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланні було таким же тяжким.
Твір сповнений глибокого співчуття і симпатії до героїв, як і інші роботи Шевченка, присвячені казахській темі. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм національним художником.