178 1. Спишіть речення та запишіть біля кожного з них характеристику (одно- складне чи двоскладне, вид односкладного). Підкресліть граматичні основи. 1. Як мені хотілося словами осені пейзажі змалювать (О. Довгоn'ят). 2. У малесенькій тісній халупці було вогко і трохи душно (І. Багря- ний). 3. У Чернігові проведено вебінар для старшокласників у рамках оздоровчої кампанії (3 випуску новин). 4. Світає. Тане морок в небос- хилі (М. Сингаївський). 5. Йдуть стрільці. Завіяло дороги. Біле сонце деренчить, мов жерсть (Р. Лубківський). 6. А робота не жде. Її треба робить (Л. Костенко). II. Визначте частини мови в третьому реченні.
1. Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.
Увага. Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не підлягають. Пор.:
Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.
Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.:
Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, кали б я не приїхав?
Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із часткою би та займенника що за до контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос. Пор.:
Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання!
Якщо хочеш, до тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.
2. Окремо пишуться:
а) Сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би.
б) Складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи (невважаючи) на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й под.
Важливу сторінку української народної словесності становлять думи та історичні пісні. Вони представляють масштабну епічну картину історичного життя українського народу. Думами називають епічні та ліро-епічні твори на історико-героїчну та соціально-побутову тематику, які виконуються речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Дума як жанр народної поезії сформувалась у XV ст. Найдавніші повні записи дум відомі ще з XVII ст. Термін дума в сучасному його розумінні утвердився на початку XIX ст., тоді ж було зібрано й записано більшість відомих дум.
Жанр думи вимагає від виконавця високого рівня професійної підготовки. Виконавців народних дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками. Щоб оволодіти необхідною технікою гри, кобзар нерідко проходив досить тривалий період учнівства.
Існували навіть спеціальні школи кобзарської майстерності.
Тематика дум різноманітна. Серед них є твори на історико-героїчні теми, в яких змальовано боротьбу українського народу проти чужоземних загарбників («Козак Голота», «Івась Удовиченко, Коновченко», «Отаман Матяш старий»). У цих творах народ уславлює своїх героїв, підносить почуття патріотизму. В окремий цикл виділяються думи, які розповідають про перебування полонених у неволі, їх поневіряння, прагнення вирватися з чужини та повернутися на батьківщину («Плач невольників», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі»). Чимало дум присвячено змалюванню подій національно-визвольної війни 1648-1654 рр„ під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (« Хмельницький та Барабаш », «Перемога під Корсунем», «Хмельницький і Василій Молдавський»), У них оспівується героїка визвольної війни, дається висока оцінка діяльності гетьмана та найкращих представників козацької старшини. В деяких думах розкриваються побутові теми, що пов’язані переважно з морально-етичними аспектами народного життя («Удова і три сини», «Брат і сестра»).
Думи мають специфічну, властиву тільки для них художню організацію. Практично кожна дума має зачин (заспів, заплачку) і традиційну кінцівку (славослів’я). Особливістю думи є використання нерівноскладового вірша (від чотирьох до тридцяти складів у рядку). Думи не мають поділу на строфи, натомість складаються з мовних тирад, або періодів, з різною кількістю рядків, причому кожна тирада формулює окрему завершену думку. Дума, як правило, використовує дієслівну риму, що надає виконавцям широкий простір для імпровізації у достижения и трагедии 20 века.
З народними думами тематично споріднені історичні пісні. Вони, як і думи, виникли ще в XV ст. У них розповідається про справжні історичні події та реальних історичних осіб. Допускаючи елемент художнього домислу, історичні пісні не містять фантастики та уникають надмірної гіперболізації. Вони мають строфічну будову та використовують рівноскладове віршування. В центрі історичної пісні - драматична подія, яка проливає світло на характер певної історичної епохи. В історичних піснях яскраво виявилась народна свідомість: у них даються засновані на принципах народної моралі характеристики подій та особистостей, висловлюється критичний, оціночний погляд на соціальні процеси. Тематично історичні пісні пов’язані з різними епізодами боротьби народу проти чужоземної експансії та з громадянськими процесами в українському суспільстві.
Думи та історичні пісні відіграли помітну роль у процесі становлення національної самосвідомості українців. Вони фіксували й поширювали колективний досвід та трагедии, який сприяв утвердженню в народній пам’яті уявлення про спільну історичну долю етнічної спільноти. Ці твори відчутно вплинули на розвиток художньої літератури, постачаючи теми, мотиви та образи з українського історичного життя.