2.Уявіть ситуацію: Вашій мамі повинен прийти поштовий переказ, але її посилають у відрядження. Який документ і Як вона повинна оформити, щоб ви могли отримати той поштовий переказ? Оформіть цей документ.

в когось вона є. хтось її втратив. комусь вона не дає спокійно жити… хто вона взагалі така, ця совість? чи потрібна вона сучасній людині? питання не з легких. насамперед, треба розібратися, що таке совість.

як правило, про неї починають думати тоді, коли вона вже мучить людину. особливість совісті в тому, що вона не має чітких зовнішніх критеріїв. поняття совісті у кожної людини своє. вона надає людині орієнтир в світі її пріоритетів та вчинків. совість є оцінити свою поведінку з точки зору моральних цінностей конкретної людини. те, що для одного є неприйнятним, для іншого – деталь, не варта уваги.

на мою думку, совість – здатність людини до морального самоконтролю, що висвітлює всі думки та вчинки з позиції «добро/зло». якщо людина робить хибний крок, або помилковий вибір, чи просто кривдить близьку людину, наприклад, совість як внутрішній дзвіночок починає тривожити її, нагадуючи, та звертаючи увагу на те, що саме було зроблено неправильно. таким чином, людина має можливість виправити свою помилку та тим самим розвиватися як особистість.

але є такі люди, що не звертають уваги на совість. вони продовжують робити неправильні вчинки і врешті решт встають на темну сторону свого шляху. голос їхньої совісті не зникає, ні, але він слабшає та робиться зовсім нечутним. такі люди можуть наробити в своєму житті та житті близьких багато нещасть.

совість завжди йде рука об руку з добротою та чесністю. прислухайтеся до неї, це ваш безцінний помічник, який в будь-яку хвилину готовий прийти вам на , щоб зробити сильною, чесною, духовно розвиненою особистістю з гарною душею.

Козакові і смерть, і рани не дивина. якби він довго опла­кував загиблих друзів та панькався з кожним слідом шаблі на власнім тілі, то вік не мав би часу не те що бити ворога, а навіть з’їсти та заспівати пісні. подужчав вітер, і веслярі, поклавши весла в чайки, взялись похмуро до сухарів та риби. орендарен-ко віддав стерно сусідові, ще кремезному, хоча й підтоптано­му, діду щириці й гукнув, аби усі почули: —    а що, панове молодці, поопускали вуса, мов ті соми на березі? ! злякались турків? —    шкода хлопців…—    це тільки перший бій. і перші втрати… — мовив отаман журно. — ніхто не знає, хто з нас повернеться й побачить не­ньку січ… але хіба нам вперше дивитися кощавій в хижі очі й орати синє море? ! — підвищив голос, немов підтяг струну.— хай бусурмани журяться, ждучи страшної помсти…— схопила б їх запупиця! — додав щириця. невдовзі, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовикипомітили тривожні зміни. мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зри­вав зі щогл полотнища.—      тимоше, буря буде,— сказав непран отаманові.—    то турки дмуть з очакова, щоб поспішали ми до султа­на в гості…—    чи до шайтана в зуби.—    у нього й так завізно. поки розмістить бусурманів, пос­ланих сьогодні в пекло, то ми босфор пливли останніми. попереду, неначе біла хмара, роз­кинувши широко крила, летіло біля трьохсот вітрильників.  такої сили чайок ще не виходило в козацьке чорне море. доб­ряче, видно, розмахнувся тарас трясило на варшаву, коли послав такий удар стамбулу. це хвилювало непрану душу, ті­шило, що рідний край зведеться і скине пута. він милувався нестримним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але вже існу­ючої, неначе воля, якої жде вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.на море швидко й густо лягала чорна ніч. із байдака хмель­ницького передали всім чайкам: не зупинятись на ніч, не від­ставати, а йти щосили до босфору. неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру… ставало смутно від са­моти, від мороку, від шурхоту вже ледве видних хвиль. нарешті все покрила важка пітьма. ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. байдак і темрява. навальний дужий вітер і стугін моря, схожий на… ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! розкотистий, величний, мото­рошний, він ошелешує того, хто вперше почує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного ґерцю з морем. вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у вели­чезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. розбурхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.