Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України. Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України. Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей. Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» — дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан — це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» — це звертання не до багатої людини, а до кожного: «Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару», — щедрували під вікнами найбіднішого селянина. Останніми роками повертається до нас і такий ґречний засіб звертання, як «добродій». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Великоповажна добродійко». Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиєсь довір’я, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.
Слова народу - це право кожної людини вільно висловлювати власні думки та погляди. Багато сильних та розумних сміливців віддали своє життя для того, щоб у нас була можливість вільно висловлювати свої думки. Завдяки словам ми можемо мати свій погляд на будь-які речі. І якщо нас цікавить якесь питання, ми зможемо почути різноманітні погляди і думки інших людей. Людина повинна мати право думати и говорити те, що думає. Будь-яка думка, навіть якщо вона помилкова, має право на існування. Всі ми різні, маємо різні погляди та смаки. І ми повинні поважати думки інших людей, навіть якщо ми з ними не згодні. Слово народу – у слові, це великий скарб, який допомагає нам приймати наші власні рішення, говорити и писати те, що ми думаємо. Проте варто також пам’ятати і про те, що відповідальність за наші рішення також лежить на нас
Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.
Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України.
Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей.
Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» — дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан — це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» — це звертання не до багатої людини, а до кожного: «Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару», — щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і такий ґречний засіб звертання, як «добродій». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Великоповажна добродійко».
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиєсь довір’я, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.
Багато сильних та розумних сміливців віддали своє життя для того, щоб у нас була можливість вільно висловлювати свої думки. Завдяки словам ми можемо мати свій погляд на будь-які речі. І якщо нас цікавить якесь питання, ми зможемо почути різноманітні погляди і думки інших людей. Людина повинна мати право думати и говорити те, що думає. Будь-яка думка, навіть якщо вона помилкова, має право на існування. Всі ми різні, маємо різні погляди та смаки. І ми повинні поважати думки інших людей, навіть якщо ми з ними не згодні.
Слово народу – у слові, це великий скарб, який допомагає нам приймати наші власні рішення, говорити и писати те, що ми думаємо. Проте варто також пам’ятати і про те, що відповідальність за наші рішення також лежить на нас