345, Спишіть речення, розкриваючи дужки, ставлячи, де треба, poз
ділові знаки, пидкреслити видокремленни члени речення
1. Бліде соще показавшись (на) мить висипало з-за хмар на
землю своє останнє багатство (М. Коцюбинський). 2. Жовте
листя тремтячи і коливаючись у повітрі тихо раз(по)раз сідало
на землно вкрипало ЇЇ ишим золотим накриттям (Б. Грін
ченко). 3. Я на голос батьків (діда) прадіда йду розділяючи з
ними і славу й біду (М, Сингаївський). 4. Наперекір вогню 1
смерті полки незборені і вперті, боям виходили (на) встріч
(М. Упеник). 5. Коли(не)коли ми прогулювалися не поспі-
шаючи по набережній (О. Гончар). 6. Вода (по)весні, рвучи гре
лі та розносяш загати гуде та клекоче (Панас Мирний).
Старий каштан ріс коло не менш старого будинку. Власне, все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, ліхтар... тільки квітки на клумбочці змінювались що весни. А інше було незмінним, плавн ота спокійно текло життя. Старий Каштан був креслатим, поважним деревом, його гілля затуляло навіть деякі вікна і вкривало тінню ледь не пів вулиці.
Та от одного дня щось гупнуло біля коріння Каштана. І уже через хвильку чийсь тоненький голосок спитав: "А ти хто?".
- Я - Каштан -хитнуло гілкою дерево, намагаючись розгледіти співрозмовника.
- О! І я, певно, каштан. Точніше буду.
- Та ні, Каштан нарешті побачив насінину- замалий ти для каштана. Чи не забився, поки падав?
- Ні, ні! Як на мене, краще падати, ніж бути з"їденим птахом.
- Ха ха! Як не забився - то маєш шкаралупу, а коли ще й птах тебе ніс, то ти, певно горіх!
- Горіх? О! А це добре?
- Ну, непогано. Тобі додому певно пора... іди собі.
- О! А можна, я тут ростиму? Будь ласка! Мені так далеко.
Старий Каштан роззирнувся навкруги: все на тій вуличці було підстаркувате: дерева паркан, будинки, ліхтар... І всебуло незмінним, плавно та спокійно текло життя...
- Рости, малечо,- ласкаво в Каштан.
Тільки однолітні дурненькі квіти-хохотушки тихенько шептались між собою.
На мою думку,покидати рано батькiвське гнiздо не в якому разi не потрiбно.Адже саме батьки виростили тебе,дали певну освiту.Вони не покладаючи рук робили все на благо своiх дiтей.Також треба думати,що час назад не повернути.Чи не будешь ти потiм жалкувати,що вчинив саме так!Адже все змiнюЕться i коли ти зрозумiЕшь,що хочешь повернутися до того,що в тебе було ранiше ,вже буде пiздно.Бiльшiсть трактують свiй ухiд тим,що хочуть скорiше подорослiшати,але на мою думку,щоб подорослiшати не обов"язково покидати рано батькiвську домiвку,а краще навчитися працювати руками,розумом,тим самим допомагати батькам i вчитися життю.Адже рано чи пiздно такi обставини як одруження змусять тебе покинути отче гнiздо.А поки це не вiдбулося,нащо гнати час.Та i батьки будуть бiльш спокiйнi знаючи,що з вами все добре,до того як не вiддадуть вас у руки iншоi людини,вaшоi другоi половинки.