5. Позначте речення з однорідно
ністю
A) Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з
дерева останнє пожовкле листя.
Б) Тимко під'їхав до артільного двору, коли вже зовсім звечоріло і чередник гнав з
поля овець.
B) Коли ж стрічається молодість із зрілістю, коли її безтурботність хочуть
порушити картинками нещастя, переживань, поневірянь, коли хочуть від не уваги, тоді ця молодість стає майже жорстокою.
Г) Та мовчить тепер і доля, не дивиться у вічі ні колосом, ні волошкою, ні квіткою
маку, тільки болісна юга щемить під віями.
Д) До самого вечора проблукала Мирослава в степу, побродила і по тих полях, де
вперше побачив Данило, підійшла до вітряка, де зародилася їхня любов.​

Мій сучасник… Який він? Різний, але загалом непростий. Кажуть, що він надзвичайно практичний, йомубракує духовності. Я із цим цілком згодна. Зустрічаючись зі своїми ровесниками в різних місцях, бачу, чим вони живуть. Більшість мріє про гарне вбрання, престижний виш, а в майбутньому і таку ж професію, високі заробітки, заможного чоловіка чи дружину. З одного боку, в цьому немає нічого поганого, кожна людина заслуговує на гідне життя, але, крім матеріального, є ще духовне. А цього моїм одноліт­кам дуже бракує. З розповідей батьків знаю, що їхні ровесники писали вірші, читали книжки, з повагою ставилися до дівчат. А тепер? Для чого читати, якщо є комп’ютер? Трудитися над складанням віршів теж не хочеться, а о ставлення до дівчини взагалі не варто задумува­всь. Єдина духовна їжа — це музика. І то часто така, о може викликати у людини не душевний комфорт, радість, а навпаки — агресію. Можливо, не всі зі мною погодяться. Можливо, я перебільшую. Буду тільки рада, якщо це так. Світ теперішній надзвичайно жорстокий. Але є ж люди, які вносять у наше життя спокій, радість, думають не тільки про буденне, матеріальне, а й про вічне, духовне. Я впевнена, що кожен з нас здатний зробити чимало добрих справ на землі й залишити по собі добру пам’ять у нащадків. І це потрібно робити сьогодні, бо, як пише В. Симоненко:

Окрасу природного дивосвіту: червоний, мов крапля крові, рубін; волошковий сапфір; жовтогарячий бурштин; зелений, як трава навесні, смарагд; мов небо прозоре, синій топаз; веселково-прозорий діамант — називають кам'яними квітами.

Безліч казок і легенд присвячено самоцвітам, тисячі чудових прикрас зроблено з них. У давнину їх вважали мало не живими істотами. Тогочасні знавці самоцвітів стверджували, що каміння може хворіти, воно інколи росте, змінює колір...

Кожен місяць пов'язували з певним самоцвітом. Якщо ти народився, скажімо, у вересні, носи все життя яшму, адже вона допомагатиме тобі в скрутну хвилину, бо нібито народилася також у вересні.

А скільки нісенітниць понавигадувано про походження самоцвітів! Неначебто алмаз — це скам'яніла роса, рубін — краплі крові велетнів, а онікс утворився внаслідок шлункової хвороби рисі.

Не дивно, що з давніх-давен і жінки, і чоловіки (звичайно ж, багаті) намагалися прикрасити себе всілякими самоцвітами. Вони нашивали їх на одяг, носили вправленими в персні, кольє, діадеми чи інші прикраси, оздоблювали ними зброю і вважали: чим більше самоцвітів, тим краще.

Нині людина широко застосовує самоцвіти в техніці: нездоланний алмаз обробляє надтверді сплави, чарівний рубін народив лазери, сапфіри використовують у складних оптичних приладах.