Жила-була одна баба. Нікого в світі у неї не було, і жила вона дуже бідно. Стара з ранку до вечора пряла вату. Напрядет клубок і продасть - на ці гроші вона і жила.Ось скінчилася у баби вата, а нову не на що було купити. Сиділа баба і гірко плакала, скаржачись на свою частку. Так сильно плакала стара, що сльози потекли в неї струмками і перетворилися в річку ...Бабі здалося, що на цій річці швидко закрутилися млини, від пишних коробочок бавовни її двір перетворився на біле-пребелое поле ...До старій підлетіла сорока і сказала:- Шак-Шак-Шак! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Шак-Шак-Шак! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказала сорока.- Іди! Чи не потрібна ти мені!На інший день підлетів до старої ворон.- Кар-кар-кар! Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле?- Що ти за це візьмеш? -Запитала Стара.- Кар-кар-кар! Мені вистачить половини врожаю з твого поля, - сказав ворон.- Іди! Чи не потрібен ти мені!Полетів ворон, підлетів до старої горобець.Щебечучи «чук-чук», він сідав то тут, то там.- Чого щебечешь «чук-чук»? Чого від мене хочеш? - Спитала стара.- Матушка, не візьмеш мене сторожити твоє бавовняне поле? - Запитав горобець.- Що ти за це візьмеш? - Спитала стара.- Чук-чук! Даси мені вати на костюм, і вистачить! - Сказав горобець. Стара дала горобця трохи вати.Воробей захопив вату дзьобом, поніс її до пряль і сказав:
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Т. Шевченко Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість. Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка. Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу. У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні "чорні хмари", ні синє море, що "звірюкою то стогне, то виє", ні "хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба", не мліють їхні серця, бо "тільки того й треба". Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога: Поглядає сюди-туди — Де-то буть роботі? Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана "поїхати в гості" в Царград, запорожці разом "заревіли", погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків. Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу
