8. ми гаємо за космічним апаратом, що змінює видиму зоряну величину від 6 до як при цьому змінюється відстань до нього? видима 13 землі освітлена сонцем частина поверхні апарата майже не змінюється.
объяснение: читання в житті будь-якого утвореного розумної людини займає важливе місце. без знань, отриманих з книг, неможливе формування особистості. навіщо потрібно читати? читання збагачує нашу внутрішню духовну життя, навчає і розвиває, розвиває уяву і пам’ять, збагачує словниковий запас.
у різному віці книги по-різному впливають на нас. перші книги, казки, дитячі оповідання вчать дітей взає, доброту, послуху і багато чому іншому. у підлітковому віці книги відображають проблеми відносин між людьми, дорослішання, кохання і дружбу. у зрілому віці книги зачіпають питання різних сфер життя, будь то політика, культура, шлюб, старіння. улюблені книги, затерті до дірок, з заломанными куточками сторінок, переносять нас в літературні вигадані або реальні світи, щоб ще раз пережити солодкі моменти. з віком змінюється ставлення до книг, але “звичка до читання” повинна бути закладена ще в дитинстві.
деякі письменники висловлюють думку, що читач – це співавтор книги. не слід забувати, що справжній читач повинен аналізувати прочитане. автор, створюючи свій твір, викладає свої думки і бачення предмета,… але читач це все сприймає і переробляє під призмою свого досвіду, життєвої ситуації і світогляду. одна і та ж книга може бути сприйнята людьми по-різному. хтось побачить у ній комедію, хтось- трагедію, а хтось- нічого цікавого. виходячи з прочитаного, читач формує свою думку не лише про книгу, але і про автора, про світ, який той описує. він розповідає про свої враження, виносить судження про дії і характер персонажів, оцінює їх. не можна бездумно “проковтувати” книгу, це не буде істинним “читанням”. справжній читач готовий не тільки прочитати книгу, але і перечитати її для більш кращого розуміння сюжету, персонажів, задуму автора.
писемність зародилася давно, з’явилися книгодрукування, електронні книги. буде винайдено ще багато речей, але читання залишиться основним джерелом, будоражащем уяву. люди будуть читати, думати про прочитане і аналізувати, сумувати і сміятися. мені подобаються слова письменника ст. набокова: “хороший читач – це той, у якого розвинені уява, пам’ять, словниковий запас та який наділений художнім чуттям”.
Http://www.uatvory.ru/2016/04/tvir-na-temu-juttya-ce-vje-schastia.html Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...
объяснение: читання в житті будь-якого утвореного розумної людини займає важливе місце. без знань, отриманих з книг, неможливе формування особистості. навіщо потрібно читати? читання збагачує нашу внутрішню духовну життя, навчає і розвиває, розвиває уяву і пам’ять, збагачує словниковий запас.
у різному віці книги по-різному впливають на нас. перші книги, казки, дитячі оповідання вчать дітей взає, доброту, послуху і багато чому іншому. у підлітковому віці книги відображають проблеми відносин між людьми, дорослішання, кохання і дружбу. у зрілому віці книги зачіпають питання різних сфер життя, будь то політика, культура, шлюб, старіння. улюблені книги, затерті до дірок, з заломанными куточками сторінок, переносять нас в літературні вигадані або реальні світи, щоб ще раз пережити солодкі моменти. з віком змінюється ставлення до книг, але “звичка до читання” повинна бути закладена ще в дитинстві.
деякі письменники висловлюють думку, що читач – це співавтор книги. не слід забувати, що справжній читач повинен аналізувати прочитане. автор, створюючи свій твір, викладає свої думки і бачення предмета,… але читач це все сприймає і переробляє під призмою свого досвіду, життєвої ситуації і світогляду. одна і та ж книга може бути сприйнята людьми по-різному. хтось побачить у ній комедію, хтось- трагедію, а хтось- нічого цікавого. виходячи з прочитаного, читач формує свою думку не лише про книгу, але і про автора, про світ, який той описує. він розповідає про свої враження, виносить судження про дії і характер персонажів, оцінює їх. не можна бездумно “проковтувати” книгу, це не буде істинним “читанням”. справжній читач готовий не тільки прочитати книгу, але і перечитати її для більш кращого розуміння сюжету, персонажів, задуму автора.
писемність зародилася давно, з’явилися книгодрукування, електронні книги. буде винайдено ще багато речей, але читання залишиться основним джерелом, будоражащем уяву. люди будуть читати, думати про прочитане і аналізувати, сумувати і сміятися. мені подобаються слова письменника ст. набокова: “хороший читач – це той, у якого розвинені уява, пам’ять, словниковий запас та який наділений художнім чуттям”.
print
Життя - це вже щастя? Інколи у нас, у людей, буває депресія... І тоді ми звертаємось до щастя, згадуємо усе добре, що було в нашому житті. Бо вона боїться щастя. Той же, хто не хворіє на цю хворобу, знає, що щастя - це і є життя. Та я ніколи ще не вічував подібного: коли те, що хочеться і подобається, що вже робив, стає майже неможливим. Мені хочется написати щось, але муза покинула мене. Наче знову пішла гуляти, і повернеться нескоро... Коли для тебе щастя - це писати для інших, то що може бути гірше, аніж втратити таке щастя? Але нам буде все одно, коли ми втратимо те, що зветься "життям". Це істина, тому й немає сенсу називати життя щастям. Втратимо його - і нічого не відчуємо. Ні жалю, ні болі. Треба шукати те, що стане щастям в цьому житті. Базове ж щастя від нього - це можливість чуомусь вчитися і пзнавати нове. Ось що ми маємо на увазі пад словами "життя - це вже щастя". Ось, як насправді, розкрийте вже очі... Хочете, наведу приклад з літератури? Мало хто згадає Гете і його "Фауста". Чи був Фауст щасливий, все своє життя присвятивши вивчиенню чогось нового? Отож, навіть базове щастявід життя - не таке вже й "щастя". Його ніколи ніхто не добуде так просто. Бо життя зі всіх сторін, з біологічної чи філософської, економічної чи іншої - надто складна штука, щоб так думати. Щоб дістатися "вінця насолоди", потрібно зробити неможливе - достягти балансу. На своіїй шкурі я відчув, що, все ж таки, ми все цінуємо лише тоді, коли втрачаємо. Але ж дещо можна повернути, а дещо - ні. Життя ми цінуємо завди інстинкту самозахисту, а якщо б його не було? Що тоді? Назвіть життя "щастям" без інстинкту самозахисту, і ви не будете цінувати це щастя, як і все інше. Думайте. Поки ще є час. Думайте...