85 Прочитайте текст. За змістом висловлювання складіть і розіграйте діалог.
Будучи ректором академії (1658-1668), Іоаникiй Галятовський
відкрив у колегії нові класи риторики і читав ї не латинською мовою,
як тоді було заведено у навчальних закладах, а українською мовою.
Українська гомілетика виробила специфічний вид проповіді — казан-
ня. Про нього і казнодію (творення проповіді) та казнодія (проповід-
ника) розповідається у трактаті Іоаникiя Галятовського «Наука, або
б зложення казання». Як і складання всіх проповідей, починати
казнодію ритор радить із вибору теми зі Святого Письма. Усе казання
має складатися із трьох частин.
Перша частина це початок (ексордіум), «приступ» до речі, про
яку хочеш повідати. Тут проповідник (казнодія) звертається до
людей, сповіщає свою пропозицію, «поставлення умислу», показує,
про що хоче казання мати, і просить Бога або Пречистую Діву
«о поміч», а людей - «о слухання».
- Добридень! Покличте, будь-ласка, до телефону Катрусю. Це телефонує їй однокласниця Оленка.
- Так, звичайно.
- Алло! Привіт, Оленко!
- Привіт, Катрусю! Розкажи як там твоє здоровя, коли уже прийдеш до школи?
- У мене уже все гаразд, я завтра прийду до школи. Але я не маю коли довго говорити по телефону, тому що ще роблю домашнє завдання. Оленко, поясни мені як зробити останнє рівняння.
- Там просто потрібно 320-20 і ти знайдеш невідоме.
- Ой, дякую, Оленко за до
- Немає за що. Ми ж найкращі подруги. я завжди і у всьому тобі до
- Добре, тоді до завтра.
-До побачення, подруго!
...Велике діло — писані слова!
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Історія — складна річ. Скільки ми знаходимо різночитань, гіпотез, думок щодо історичного процесу, багато суперечностей і в документах, а ще більше суперечностей в інтерпретації цих документів, скільки перекручень зазнала історія з боку ідеологічних доктрин... То де ж шукати справжню історію? Напевне, саме «на своїй землі», написану плугом, шаблею, мечем і піснями, надзвичайною кількістю прекрасних шедеврів пісенної творчості, що їх створив український народ. Саме таку живу, піснями писану історію відображує у романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко.
Зображений у романі історичний час — доба Хмельниччини, XVII століття — є суперечливим часом... Хоч який історичний час в багатостраждальній історії нашого народу не був суперечливим? Дослідники стверджують, що зафіксовано близько 200 000 українських народних пісень. Мені навіть важко уявити таку кількість! 200 000 пісень, кожна має свій сюжет (якщо не подієвий, то сюжет ліричний), кожна була кимсь складена і стільки разів виконана різними людьми, поки усталилася, стала народною! Якщо приблизно підрахувати, виходить, що для того, щоб проспівати усі українські народні пісні, якщо співати одну пісню на день, не повторюючись, необхідно близько 550 років!..
Відповідно, кожна більш-менш важлива подія в житті нашого народу супроводжувалася піснями, виспівано було кожну радість і кожен біль... Тож не дивно тепер, що звичайна дівчина із талантом до співу стала справжньою національною героїнею, символом, людиною з легенди... Багато уваги поетеса приділяє і звичайним людським почуттям, хоча чи можна назвати святе почуття любові звичайним? Історія кохання Марусі та Гриця також ніби взята з народних пісень...
У романі «Маруся Чурай» майстерно поєднується історичне, ліричне та філософське. Григір Тютюнник колись сказав: «Пісня — це коли душа сповідається»... І насправді, пісні Марусі Чурай є сповіддю її душі і водночас сповіддю народної душі, бо в них вона відображує не тільки власні переживання, але й народні звичаї та вірування, історичні події, легенди про битви та походи.
Мені сподобався роман «Маруся Чурай» зокрема й тим, що він є по-справжньому близьким мені твором: хоч у романі немає пафосу та урочисто піднесених слів, він є патріотичним та українським до останнього свого рядка. Картини народної вдачі, обрядів, героїчних походів та боротьби за свободу, картини української природи — все це поєднується гармонійно та поетично в єдину неповторну картину. Маруся Чурай бачить свою землю, і її бачення мені дуже імпонує:
Усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.