9. Установіть відповідність між виділеними словами в односкладному реченні і другорядним членом, яким вони є: * Г) Не Б) Вам НЕ ВТЕКТИ від правди А) ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ долали і долаєм, бо нам пройти можна судилося цей шлях. землі. B). Герой користі не шукає ЗРОДУ. суду ні в судити про людину 3 ПЕРШОГО ПОГЛЯДУ. небесах, ні на додатком O O О обставиною О O О О о О присудком О О О O О O
Щоб потрапити до нашого старого парку, треба пройти затишним пішохідним мостом через невелику річку. Вона протікає через усе місто. Коли дивишся на неї з моста, здається, що вода в ній нерухома, але, як тільки вітер кине на воду листя з дерев, помічаєш, що річка все-таки рухається. Лист, немов маленький човник, плавно сковзає за течією, що підганяється вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє лист до води, а ластівки, що гасають над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їх довгих гострих крил і створюють той вітерець, що надає руху листям?
Багато років гаємо ми за ластівками, і жодного разу не помітили, коли вони прилетіли в ці місця після зимової холоднечі. Також ми жодного разу не бачили їхнього відльоту в далекі краї, до теплих морів. Здається, вони просто зникають. Учора ще ластівки жваво літали наперегони з бабками і своїми родичами горобцями, а сьогодні їх уже немає. Але залишилася про ластівок пам'ять — гнізда, побудовані ними під арками моста.
Ми дізналися, що ластівки — птахи із виду горобиних, і міркували: раз так, то чому залишаються зимувати горобці, чому вони не летять слідом за ластівками? Так, ми жодного разу не бачили, як відлітають ластівки, але як здійснюють свої перельоти журавлі, ми бачили. Це було значно пізніше, ніж зникнення ластівок.
Якось ми гуляли парком, услухувалися в голоси птахів, серед яких переважали дерев'яні голоси ворон. Доносився дріб дятла, воркування диких голубів. І раптом якийсь протяжливий мелодійний звук змусив нас підняти очі до неба. Високо над нашими головами велично плив журавлиний клин. Здавалося, що вітер зносив кути цього клина в боки, але птахи завзято продовжували свій шлях на південь. У русі журавлів відчувалася велич і сила самої природи, було зворушливо до сліз дивитися вслід цим птахам. Але журавлі полетіли. У кронах дерев як ні в чому не бувало продовжували гратися горобці, буденно звучав мірний дріб дятла, затіяли метушню сороки на галявині.
«Журавлів ми могли б і не побачити, — сказала мама. — А ці птахи й узимку, і влітку поруч з нами».
Написати твір на тему «Шум листя – то мова моєї землі» можна так: Кажуть, що природа мовчить та не вміє розмовляти. Але це не так. Приходиш до лісу і чуєш, як тріскотять старі дерева, як віє вітерець, як хрустить під ногами гілля. Все це – мова землі. А як приємно восени почути, як шумить листячко, як накрапує дрібний дощик. Такі звуки – спів природи. Вона ніби промовляє до людей. Природа то хоче полаятись за недбале ставлення, то подякувати за те, що ми є. Звуки природи надихають, єднають нас із нею. Послухаєш її мову і здається, що ти – частинка всього всесвіту.
Щоб потрапити до нашого старого парку, треба пройти затишним пішохідним мостом через невелику річку. Вона протікає через усе місто. Коли дивишся на неї з моста, здається, що вода в ній нерухома, але, як тільки вітер кине на воду листя з дерев, помічаєш, що річка все-таки рухається. Лист, немов маленький човник, плавно сковзає за течією, що підганяється вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє лист до води, а ластівки, що гасають над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їх довгих гострих крил і створюють той вітерець, що надає руху листям?
Багато років гаємо ми за ластівками, і жодного разу не помітили, коли вони прилетіли в ці місця після зимової холоднечі. Також ми жодного разу не бачили їхнього відльоту в далекі краї, до теплих морів. Здається, вони просто зникають. Учора ще ластівки жваво літали наперегони з бабками і своїми родичами горобцями, а сьогодні їх уже немає. Але залишилася про ластівок пам'ять — гнізда, побудовані ними під арками моста.
Ми дізналися, що ластівки — птахи із виду горобиних, і міркували: раз так, то чому залишаються зимувати горобці, чому вони не летять слідом за ластівками? Так, ми жодного разу не бачили, як відлітають ластівки, але як здійснюють свої перельоти журавлі, ми бачили. Це було значно пізніше, ніж зникнення ластівок.
Якось ми гуляли парком, услухувалися в голоси птахів, серед яких переважали дерев'яні голоси ворон. Доносився дріб дятла, воркування диких голубів. І раптом якийсь протяжливий мелодійний звук змусив нас підняти очі до неба. Високо над нашими головами велично плив журавлиний клин. Здавалося, що вітер зносив кути цього клина в боки, але птахи завзято продовжували свій шлях на південь. У русі журавлів відчувалася велич і сила самої природи, було зворушливо до сліз дивитися вслід цим птахам. Але журавлі полетіли. У кронах дерев як ні в чому не бувало продовжували гратися горобці, буденно звучав мірний дріб дятла, затіяли метушню сороки на галявині.
«Журавлів ми могли б і не побачити, — сказала мама. — А ці птахи й узимку, і влітку поруч з нами».
незнаю то, или не то.
ну вот что есть
Кажуть, що природа мовчить та не вміє розмовляти. Але це не так. Приходиш до лісу і чуєш, як тріскотять старі дерева, як віє вітерець, як хрустить під ногами гілля. Все це – мова землі. А як приємно восени почути, як шумить листячко, як накрапує дрібний дощик. Такі звуки – спів природи. Вона ніби промовляє до людей. Природа то хоче полаятись за недбале ставлення, то подякувати за те, що ми є. Звуки природи надихають, єднають нас із нею. Послухаєш її мову і здається, що ти – частинка всього всесвіту.