9. Виконайте синтаксичний розбір речення (підкресліть усі члени речення, вкажіть над кожним словом частину мови, подайте характеристику простого речення). Із речення виділіть одне словосполучення і виконайте його синтаксичний розбір. Жіночі голоси, чисті, високі й сильні, мов янгольські хори, вели побожну пісню

Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію… З нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Пісня! В ній найповніше виявилась душа народу. Народна пісня! Кого тільки ти не чарувала своєю неповторною красою. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у процесі праці, зокрема під час польових робіт; родинні, звичаєві, весняні, жниварські пісні, колядки і щедрівки. Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня — це вираження духовних цінностей людей. Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Багато з них переслідувалися, їх забороняли. Але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Влада суворо забороняла цей гімн, але вбити його не змогла. Сьогодні гімн «Ще не вмерла Україна» став державним гімном незалежної України. Багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на до сил природи. Народ не забув і своїх найменших слухачів — діток. Усім нам у ранньому дитинстві мами, бабусі співали лагідні, спокійні і дуже цікаві колискові пісні. Коли маля чує голос найріднішої у світі людини — мами, воно заспокоюється, солодко позіхає і засинає: Ой, спи, дитя, до обіда, Покіль мати з міста прийде Да принесе три квіточки: Ой первую зросливою, А другую сонливую, А третю щасливую… З ніжними, ласкавими словами передається дитині материнська любов, теплота материнського серця, духовна чистота і святість. У всі часи пісня на Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. А як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня: Гей, там ідуть наші січовії стрільці до бою: Попереду ідуть старші отамани, Хто має охоту, хай іде з нами або: Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні січових стрільців! А ми тую стрілецьку славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселемо! Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. Коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. Так нехай же лунає зажди пісня, щира українська пісня, нехай вона робить усіх душевнішими, багатшими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність. Українська пісня — це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі

Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. 
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. 
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. 
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.