добро та зло – вічні суперники у ході часу на простору, які не закінчать свою боротьбу і жодна жива істота не може перехилити ваги рівноваги в будь-яку сторону, інакше світ просто припинив би своє існування.
ця одвічна боротьба є в кожному з нас, власні внутрішні війни, лише нам вирішувати якій стороні дати перевагу. наші вчинки розподіляють нас на полицях соціуму. зараз дуже важко назвати всіх людей рівним, ще з давніх давен нас розшарували на категорії: по відношення до інших, до себе, до світу. вчинки також визначають нашу позицію у соціумі і тим самим підвищують нас чи навпаки, роблять нас низькими і далекими від подальшого розвитку.
наше життя - це терен, котрий обплітає нас, болю. хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. і саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. згадаймо хоча б чіпку, головного героя соціально-психологічного роману панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". розв'язкою всього цього стало вбивство чіпкою цілої сім'ї. головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. грубі особистості - слабкі.
добро та зло – вічні суперники у ході часу на простору, які не закінчать свою боротьбу і жодна жива істота не може перехилити ваги рівноваги в будь-яку сторону, інакше світ просто припинив би своє існування.
ця одвічна боротьба є в кожному з нас, власні внутрішні війни, лише нам вирішувати якій стороні дати перевагу. наші вчинки розподіляють нас на полицях соціуму. зараз дуже важко назвати всіх людей рівним, ще з давніх давен нас розшарували на категорії: по відношення до інших, до себе, до світу. вчинки також визначають нашу позицію у соціумі і тим самим підвищують нас чи навпаки, роблять нас низькими і далекими від подальшого розвитку.
наше життя - це терен, котрий обплітає нас, болю. хтось бореться з ним, а хтось - опускає руки. і саме в останніх починається духовна стагнація, а іноді - й деструкція особистості.
ті, хто зламався, не змогли витримати тягар проблем, що звалилися на них дощем, що ранить кожною краплиною, починають закриватися або вивищати над іншими, показуючи свою силу. я думаю, що грубість - це ознака слабкості людини, котра не змогла протистояти водоспаду життєвих обставин. згадаймо хоча б чіпку, головного героя соціально-психологічного роману панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? ". несправедливо залишившись без землі, юнак не намагається знайти вихід із ситуації, а починає "звертатися до чарки". розв'язкою всього цього стало вбивство чіпкою цілої сім'ї. головний герой показав свою слабкість через жахливу грубість.
сильна особистісь ніколи не буде самостверджуватися за рахунок інших. грубі особистості - слабкі.