Природа важлива набагато більше, ніж кожному з нас може здатися. У лісах живуть тварини, які не могли б існувати, якби не було навколо них природи. Люди, завдяки деревам і кущам, можуть дихати очищеним повітрям. Та й звичайний виїзд на природу, наприклад на шашлики, насичує людини добрими і приємними емоціями. Варто берегти природу, щоб не позбавити себе цього щастя.
Особисто я всіляко намагаюся вберегти природу-матінку. Я намагаюся зберігати природні ресурси. Наприклад, завжди вимикаю після себе воду в крані, і газ перекриваю, коли їжа приготовлена. Коли я відпочиваю з батьками на природі, ніколи не залишаю після себе сміття. Адже з часом навіть одна залишена на землі папірець може завдати шкоди рослинам, розташованим поблизу. Також я ніколи не викидаю сміття в водойми. По-перше, це некультурно, а по-друге, якщо кожен викине навіть по одному маленькому фантики, то замість морів, річок і озер найближчим часом у нас будуть калюжі зі сміття.
Якщо кожна людина хоча б іноді буде замислюватися про те, що природу потрібно берегти і плекати, то ми зможемо зберегти красу, яка нас оточує. Головне, ніколи не забувати про те, що одне маленьке неправильна дія може згубно вплинути на те, що нас оточує.
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Природа важлива набагато більше, ніж кожному з нас може здатися. У лісах живуть тварини, які не могли б існувати, якби не було навколо них природи. Люди, завдяки деревам і кущам, можуть дихати очищеним повітрям. Та й звичайний виїзд на природу, наприклад на шашлики, насичує людини добрими і приємними емоціями. Варто берегти природу, щоб не позбавити себе цього щастя.
Особисто я всіляко намагаюся вберегти природу-матінку. Я намагаюся зберігати природні ресурси. Наприклад, завжди вимикаю після себе воду в крані, і газ перекриваю, коли їжа приготовлена. Коли я відпочиваю з батьками на природі, ніколи не залишаю після себе сміття. Адже з часом навіть одна залишена на землі папірець може завдати шкоди рослинам, розташованим поблизу. Також я ніколи не викидаю сміття в водойми. По-перше, це некультурно, а по-друге, якщо кожен викине навіть по одному маленькому фантики, то замість морів, річок і озер найближчим часом у нас будуть калюжі зі сміття.
Якщо кожна людина хоча б іноді буде замислюватися про те, що природу потрібно берегти і плекати, то ми зможемо зберегти красу, яка нас оточує. Головне, ніколи не забувати про те, що одне маленьке неправильна дія може згубно вплинути на те, що нас оточує.
Объяснение:
Українці – народ, який дуже чутливо ставиться до всього “свого”. Особливо це стосується дому – своєї маленької Батьківщини. Її люблять, нею пишаються і нікому не дадуть образити поганим словом. Але ж не всі такі. І не всі розуміють цю дивну любов. І навіть якщо говорити не тільки про любов до Батьківщини, але й просто про любов до свого. Але чому так? Чому для одних своє – це щось особливе, сокровенне, надзвичайно цінне, а для інших – це щось звичайне і буденне?
Окрім своєї маленької (або і великої, чому ні?) Батьківщини, люди часто вважають “своїми” якісь звички, знання, поради і вислови. Часто можемо чути: “О, це він від мене взяв”, або “Ти цим у свого татуся”, “Донечка пече пироги як я – завжди смачно!”. Чому нам так важливо щось присвоїти? А тому, що вважаємо це своїм надбанням, скарбом і деякою особливістю і дуже тішимось, коли знаходимо однодумців, які теж вважають щось суто своїм.
Але коли знаходимо того, хто скаже: ” А чому твоє? Я це і від Михайла чув”, “Ну і що, я теж таку колекцію в дитинстві мав, але потім віддав сусідському хлопчику”, то це дошкуляє нам, а іноді й боляче ранить. Наші цінності, наше “своє” хтось бере і отак запросто знецінює. Ми починаємо захищати “своє” і наштовхуємось на ще більшу стіну непорозуміння.
Щоб не ставалося конфліктів інтересів, непорозумінь, які іноді зовсім легко розв’язати, варто зрозуміти, що “своє” – воно тільки для нас “своє”, а для іншого воно вже “чиєсь”. Звучить дивно, але це насправді так і усвідомлюється воно десь на підсвідомості. Оце “своє”, рідне ми осмислюємо і відчуваємо не так, як хтось інший, ми вкладаємо свій сенс. Але ж не варто забувати і про “чиєсь”, бо для когось оце “чиєсь” і є “своє”. Виходить якась плутанина між “своє” і “чиєсь”. Та це лише на словах. На підсвідомому рівні ми розуміємо всі відтінки цих явищ.
Тому, коли починаємо відстоювати або нахвалювати “своє”, пам’ятаймо, що своє рідне – своєрідне.
Объяснение: