Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.
Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.
І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.
Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них
Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 в селі Ужова на Волині. Через десять днів після його народження померла мама. Його виховували дідусь та бабуся по материнській лінії. Батько жив окремо. Закінчив із золотою медаллю середню школу. Хотів стати військовим і відправився на навчання у Ленінградське вище військове інженерно-будівельне училище. Коли вирішив присвятити життя літературі, з училища його не відпустили, а відправили у заслання у Забайкальську тайгу — будувати автомобільну дорогу з в’язнями
У 1986–1987 працює кореспондентом Ківерцівської районної газети на Волині. У 1987 році вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1992 році. Після закінчення працював у релігійній пресі, робив передачі на радіо.
1987 року мешкає у Львові, з 2003-го — у Києві. Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф. Нині Ігор Павлюк старший науковий працівник відділу української літератури XX століття Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України у м. Києві, професор кафедри української преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, член редколегій літературно-мистецьких та наукових часописів, збірників: «Терен», «Золота пектораль», «Дзвін», «Українська літературна газета», «Вісник Львівського університету». Ігор Павлюк цікаві факти Деякі його вірші стали піснями. За композиціями віршів Ігоря Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Твори Ігоря Павлюка перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, французькою, японською та іншими мовами.
Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.
Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.
І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.
Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них
Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 в селі Ужова на Волині. Через десять днів після його народження померла мама. Його виховували дідусь та бабуся по материнській лінії. Батько жив окремо. Закінчив із золотою медаллю середню школу. Хотів стати військовим і відправився на навчання у Ленінградське вище військове інженерно-будівельне училище. Коли вирішив присвятити життя літературі, з училища його не відпустили, а відправили у заслання у Забайкальську тайгу — будувати автомобільну дорогу з в’язнями
У 1986–1987 працює кореспондентом Ківерцівської районної газети на Волині. У 1987 році вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив із відзнакою у 1992 році. Після закінчення працював у релігійній пресі, робив передачі на радіо.
1987 року мешкає у Львові, з 2003-го — у Києві. Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф. Нині Ігор Павлюк старший науковий працівник відділу української літератури XX століття Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України у м. Києві, професор кафедри української преси Львівського національного університету ім. Івана Франка, член редколегій літературно-мистецьких та наукових часописів, збірників: «Терен», «Золота пектораль», «Дзвін», «Українська літературна газета», «Вісник Львівського університету». Ігор Павлюк цікаві факти Деякі його вірші стали піснями. За композиціями віршів Ігоря Павлюка створено театральні постановки. Його п’єсу «Вертеп» ставить Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. Твори Ігоря Павлюка перекладені російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, французькою, японською та іншими мовами.