Снились Тарасові в чорній неволі Гори дніпрові високочолі, Де сокорина, пухом припала, Віти на воду порозпускала. Снилась веселочка в тихі години, Що позичає в плесі краплини. Снився щоночі сивий Славута, Вся Україна, горем закута. Рідний народ його, битий і гнаний, Як він устане, зірве кайдани, І розкувавши руки могучі, Панство несите скине із кручі. Все, що наснилось,— пісня сказала. Пісня пророча — правдою стала! Цвітом повиті Тарасові гори. Поле безмежне з вітром говорить. Слово Тарасове струнами б'ється. Ходить між люди — з серця до серця. Ходить між люди, лине світами — Так йому жити й жити віками, Поки, як море, в срібній обнові Б'ються об берег хвилі дніпрові!
или такой:Ми з Дніпром тепер сусіди: Будем жить біля Дніпра. Тато каже: — Взавтра їдем! Вже збиратися пора. Не баріться — хутко вечір! — І знялася метушня. Почали складати речі Мама, тато, Лесь і я. Тато возиться з книжками, Я збираю олівці, А Олесь біжить до мами І несе свої штанці. Не присяде й на хвилинку — В нього стільки різних справ: Він запхав кота в корзинку, Мотузком перев'язав. Всім було роботи досить, Та уже й спочити час. — Спіть, хлоп'ята! — мама просить. Я упораюсь без вас. Спати? Добре — будем спати! Тільки гляньте: в чому річ? Сон мене не хоче брати. А така ж велика ніч! Задрімав я опівночі Та й побачив уві сні: У дворі Дніпро хлюпоче, Ходять блиски по стіні. Зирк! — аж сонце сліпить очі. — Уставай! — кричить мені.— Вже у двір машина їде. Вирушати нам пора! — До побачення, сусіди! Будем жить біля Дніпра.
О постаті убиті любі, О дорогі розквітлі губи. Міє Мареє, Єтто Лорі, Анні і ти Маріє, Де ви дівчата. Я вас питаю, Та біля водограю, Що плаче й кличе Голубка маревіє.
Душа моя в тремкій напрузі, Де ви солдати мої друзі. Де ви Бійї Даліз Реналь, Печальні ваші імена. Як у церквах ходи луна. Б'ють відгомоном до небес, Ви в сонну воду глядитесь. І погляд ваш вмирає десь, Де Брак де Макс Жакоб Дерен, Що в нього очі як той Рейн. Де милий Кремніц волонте, Вже може їх нема тепер. Душа ятриться з непокою, 1 водограй рида зі мною, А як вони іще живі. Десь б'ються на Північнім фронті, Тим олеандри всі в крові. І сонце ранене в траві, На багрянистім горизонті ".
Снились Тарасові в чорній неволі
Гори дніпрові високочолі,
Де сокорина, пухом припала,
Віти на воду порозпускала.
Снилась веселочка в тихі години,
Що позичає в плесі краплини.
Снився щоночі сивий Славута,
Вся Україна, горем закута.
Рідний народ його, битий і гнаний,
Як він устане, зірве кайдани,
І розкувавши руки могучі,
Панство несите скине із кручі.
Все, що наснилось,— пісня сказала.
Пісня пророча — правдою стала!
Цвітом повиті Тарасові гори.
Поле безмежне з вітром говорить.
Слово Тарасове струнами б'ється.
Ходить між люди — з серця до серця.
Ходить між люди, лине світами —
Так йому жити й жити віками,
Поки, як море, в срібній обнові
Б'ються об берег хвилі дніпрові!
или такой:Ми з Дніпром тепер сусіди:
Будем жить біля Дніпра.
Тато каже:
— Взавтра їдем!
Вже збиратися пора.
Не баріться — хутко вечір! —
І знялася метушня.
Почали складати речі
Мама, тато, Лесь і я.
Тато возиться з книжками,
Я збираю олівці,
А Олесь біжить до мами
І несе свої штанці.
Не присяде й на хвилинку —
В нього стільки різних справ:
Він запхав кота в корзинку,
Мотузком перев'язав.
Всім було роботи досить,
Та уже й спочити час.
— Спіть, хлоп'ята! — мама просить.
Я упораюсь без вас.
Спати? Добре — будем спати!
Тільки гляньте: в чому річ?
Сон мене не хоче брати.
А така ж велика ніч!
Задрімав я опівночі
Та й побачив уві сні:
У дворі Дніпро хлюпоче,
Ходять блиски по стіні.
Зирк! — аж сонце сліпить очі.
— Уставай! — кричить мені.—
Вже у двір машина їде.
Вирушати нам пора!
— До побачення, сусіди!
Будем жить біля Дніпра.
О постаті убиті любі,
О дорогі розквітлі губи.
Міє Мареє,
Єтто Лорі,
Анні і ти Маріє,
Де ви дівчата.
Я вас питаю,
Та біля водограю,
Що плаче й кличе
Голубка маревіє.
Душа моя в тремкій напрузі,
Де ви солдати мої друзі.
Де ви Бійї Даліз Реналь,
Печальні ваші імена.
Як у церквах ходи луна.
Б'ють відгомоном до небес,
Ви в сонну воду глядитесь.
І погляд ваш вмирає десь,
Де Брак де Макс Жакоб Дерен,
Що в нього очі як той Рейн.
Де милий Кремніц волонте,
Вже може їх нема тепер.
Душа ятриться з непокою,
1 водограй рида зі мною,
А як вони іще живі.
Десь б'ються на Північнім фронті,
Тим олеандри всі в крові.
І сонце ранене в траві,
На багрянистім горизонті ".