Диктант Чуже обличчя Жив собі один чоловік. Щодня прокидаючись, він ішов до кімнати, у якій було безліч масок. Вони висіли на стінах, лежали, розкидані, на дивані, на туалетному столику, на підлозі й
навіть на підвіконні. Маски були різні: глиняні,пластмасові,
паперові, залізні й дерев'яні. Чоловік щоранку вибирав потрібний йому зліпок.
«Візьму оцю, —подумав, укотре простягаючи руки до глиняної личини, —вона найбільш правдива, бо натуральна».
Носив її цілий день, але глиняна маска була незручна, якась
важка. Наступного ранку вибрав паперову —у ній чоловік
почувався найзручніше, тільки на дощі вона дуже швидко розмокла. Потім зупинився на пластмасовій. Ця була легка, майже
не відчутна на обличчі, і лише запах хімічної сполуки нагадував про себе.
Щоденні експерименти залишали негативні наслідки: синці,алергічні реакції, одні маски спадали, інші тиснули. Лицеві м'язи почали атрофуватися, і на душі було кепсько від того, що
він грав чужі ролі. Чоловік почав викидати по одному експонату зі своєї колекції —і з часом кімната спорожніла. Нарешті залишилася тільки та маска, у якій було найкомфортніше. І це
було його власне обличчя.
