Якось в країні Українська Мова в царстві Іменника поселився смуток. Сам цар Іменник ходив зажурений і сумний. Останнім часом його ніхто нікуди не за все в країні вирішувалося без нього. Іменник не міг порозумітися з іншими царями та поступово втрачав звязок з Розділовими Знаками, а сам король Речення не хотів чомусь з ним розмовляти. Як і коли трапилося це Іменник згадати не міг, але так далі тривати не могло. Вирішив Іменник звернутися за порадою до старої чаклунки Морфології, яка вже довгий час допомагала своїм даром всій Українській Мові. Стара Морфологія з радістю погодилася до меннику. Розклавши карти, чаклунка відповіла так: - Сталося це тоді, коли призначили тебе до королівства Частин Мови і ти вирішив правити один, сам по собі, самостійно, не переймаючись, до чого це приведе. Ти повиганяв всіх родичів своїх з царства та взявся володарювати сам. Якщо хочеш, щоб тебе знову поважали та любили, то йди, знайди своїх родичів та попроси їх повернутись. Одразу , зрозумівши про що йдеться, Іменник подався з царства. Важкою була дорога царя, та одного разу він таки дістався до маленького занедбаного села, в якому жили його рідні, яких він вигнав. Іменник побачив, як сваряться Питання Хто? і Що? сперечаючись котрий з них відноситься до Істот, а котрий до Неістот. Недалечко Загальні і Власні Назви не могли розділити між собою річку, гори і, навіть, саме село. Числа Однина і Множина взагалі не розмовляли, сидівши спинами одне до одного. Чоловічий, Жіночий та Середній Роди, насупившись, стояли з задертими носами. Відмінки і Відміни забули скільки їх в сім*ї і хто з ким повинен дружити. Побачив Іменник, що він накоїв і вирішив скликати всіх на нараду. Довго довелося йому вибачатись і просити всіх триматися разом та згодом всі помирившись повернулися додому.
