Диктант Вождь племені Іван Даценко був солдатом, який став справжньою легендою, вождем племені.
1967 року радянська делегація прибула до Канади на міжнародну виставку. Приїхав сюди й танцюрист Махмуд Есамбаєв.
Особливого інтересу експонати виставки в нього не викликали,тому він попросив відвезти його в резервацію до справжніх індіанців і познайомити з вождем. Там на танцюриста чекала несподіванка: спочатку здивувала шкіра вождя, а коли той загово-
рив українською, Есамбаєв ледь утримався на ногах.
Виявилося, що під час Другої світової війни Іван Даценко вважався одним з найкращих льотчиків, на рахунку якого було
двісті тринадцять бойових вильотів. Українець навіть отримав звання Героя Радянського Союзу. Але навесні 1944 року його
літак збили. Уважаючи Івана мертвим, у документах сухо
написали: «Не повернувся з бойового завдання». Насправді ж після тривалих поневірянь він потрапив до канадських індіанців. Коли одружився з донькою вождя, сам дістав цей титул, а ім'я — Пронизливий Вогонь.
Хоча тривалий час цю історію замовчували, проте Есамбаєв не втримався й розповів сенсаційну новину, коли вже Радянський Союз розпадався. За мотивами цієї історії українські
кінематографісти зняли фільм «Той, що пройшов крізь вогонь».
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
- Прощай, Оксано! Шукай собі якого хочеш жениха, дуріли кого хочеш; а мене не побачиш вже більше на цьому світі.
Красуня здавалася здивована, хотіла щось сказати, але коваль махнув рукою і втік.
Дивно влаштовано на світі! Все, що тільки живе в ньому, все силкується переймати і передражнювати один іншого. Колись, бувало, в Миргороді один тільки суддя та городничий походжали взимку у критих сукном кожухах, а все дрібне чиновництво носило Нагольний. Тепер же і засідатель, і підкоморій отсмалілі собі нові шуби з решетилівського смушек з суконна покришки. Канцелярист і волосний писар позаторік взяли синьої китайки по шість гривень за аршин. Паламар зробив собі нанкові на літо шаровари і жилет з смугастого гарусу. Словом, все лізе в люди! Коли ці люди не будуть марні! Можна побитися об заклад, що багатьом здасться дивно бачити риса, який пустився й собі туди ж. Найприкріше те, що він, мабуть, уявляє себе красенем, тим часом як фігура - поглянути совісно. Рожа, як каже Хома Григорович, мерзота мерзотою, проте й він будує любовні кури
Чи не багатством палацовим був засліплений, але майстерністю безвісних сотень і сотень Вакула і Іванов, створювали всю цю рукотворну красу палацових покоїв
Объяснение:
Надіюсь що