У незнайомому лісі Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли (За К.Світличним).
А голуб був чудесний! Неякийсь собi там сивак копiйчаний, а такої чистої сiрої мастi, що, здавалося, хтось умисно, коли голуб був увесь чорний, узяв та рiвненько й дрiбненько поцюкав його бiлим. Тiльки кiнцi пiр’їн на хвостi та на крилах лишилися чорнi, як у чорнило вмоченi. Голiвка ж яка: малесенька, витончена, не кругла, а довгастенька! А дзьобик: це ж не дзьобик, а пташине зернятко, нiжне, рожеве… Шийка горда, не довга й не коротка, спинка ввiгнута, хвiст трубою, i пiр’їн уньому десь не менш тридцяти шести. А крила ж, видно, такi легкi та сильнi, як пушинку, тiло носять.
Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному… Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли (За К.Світличним).