Казна-де, з діда-прадіда, день у день, аніяк, з ранку до вечора, де-не-де, пліч-о-пліч, згарячу, аніскільки, час від часу, по-батьківськи, опівночі, страшенно, будь-як, де-небудь, ні туди ні сюди, по-українському (або по-українськи), на зло, влітку, по-заячи.
І трохи правил, аби Ви орієнтувалися надалі)
Частки:
1. Разом пишуться частки «аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим» (чимшвидше, якраз, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось).
3. Окремо пишуться частки, коли між часткою й словом, якого вона стосується, стоїть інше слово (аби до кого, що ж до, якби ж то, все ж таки, будь на якому).
Прислівники:
1. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, сам-один, видимо-невидимо.
2. Через два дефіси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.
3. Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).
4. Прислівникові сполучення, утворені повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, час від часу, один в один, з дня на день, з ранку до вечора, з роду в рід, з кінця в кінець.
Якось під час уроку природознавства ми ходили до великого парку гати за весняними змінами в природі. Підійшли до озера, а там — двійко лебедів. Прилетіли, як завжди, а тут зима. Плавають посередині, де вода не замерзає. Мабуть, голодні. Тому, як мені здалося, із надією поглядають на людей, очікують їхньої до Ми швиденько побігли до кіоска, купили хліба й почали кидати лебедям із місточка. Красень-лебідь почав до їжі, лебідка за ним теж, але щось їй завадило. Лебідь повернувся, почав кружляти навколо подруги, пірнати, підштовхувати, але нічого не допомагало. Ми зрозуміли, що лебідка у чомусь заплуталася. Мабуть, хтось кинув у воду сітку, тонку мотузку чи ще щось таке. Якщо птахові не до він загине. Ми всі захвилювалися, почали пропонувати різн порятунку. І тут я згадав, що мій дядько працює на пляжі охоронцем, там є й човни, і катамарани. Може, він спробує підібратися? На щастя, я застав дядька на місці. Той одразу погодився. Спустив човен на воду, почав підпливати. Лебідь, трохи відпливши, грізно на нього шипів, а лебідка била крильми по воді, намагаючись звільнитися. Дядько Іван поволі наближався, ласкаво умовляв птаху, просив не боятися. І та ніби зрозуміла, підпустила до себе, дала себе розплутати. Ми дуже зраділи й почали їх годувати. І замислилися над тим, чому одні люди живуть бездумно, кидають у воду непотріб, шкодять природі, а інші, навіть ризикуючи собою, намагаються цю природу рятувати.
Казна-де, з діда-прадіда, день у день, аніяк, з ранку до вечора, де-не-де, пліч-о-пліч, згарячу, аніскільки, час від часу, по-батьківськи, опівночі, страшенно, будь-як, де-небудь, ні туди ні сюди, по-українському (або по-українськи), на зло, влітку, по-заячи.
І трохи правил, аби Ви орієнтувалися надалі)
Частки:
1. Разом пишуться частки «аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим» (чимшвидше, якраз, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось).
2. Через дефіс пишуться частки «казна-, хтозна-, будь-, -небудь, бо-, -но, -то, -от, -таки» (де-небудь, хтозна-який, як-от, пиши-но).
3. Окремо пишуться частки, коли між часткою й словом, якого вона стосується, стоїть інше слово (аби до кого, що ж до, якби ж то, все ж таки, будь на якому).
Прислівники:
1. Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, сам-один, видимо-невидимо.
2. Через два дефіси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.
3. Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).
4. Прислівникові сполучення, утворені повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, час від часу, один в один, з дня на день, з ранку до вечора, з роду в рід, з кінця в кінець.
Якось під час уроку природознавства ми ходили до великого парку гати за весняними змінами в природі. Підійшли до озера, а там — двійко лебедів. Прилетіли, як завжди, а тут зима. Плавають посередині, де вода не замерзає. Мабуть, голодні. Тому, як мені здалося, із надією поглядають на людей, очікують їхньої до Ми швиденько побігли до кіоска, купили хліба й почали кидати лебедям із місточка. Красень-лебідь почав до їжі, лебідка за ним теж, але щось їй завадило. Лебідь повернувся, почав кружляти навколо подруги, пірнати, підштовхувати, але нічого не допомагало. Ми зрозуміли, що лебідка у чомусь заплуталася. Мабуть, хтось кинув у воду сітку, тонку мотузку чи ще щось таке. Якщо птахові не до він загине. Ми всі захвилювалися, почали пропонувати різн порятунку. І тут я згадав, що мій дядько працює на пляжі охоронцем, там є й човни, і катамарани. Може, він спробує підібратися? На щастя, я застав дядька на місці. Той одразу погодився. Спустив човен на воду, почав підпливати. Лебідь, трохи відпливши, грізно на нього шипів, а лебідка била крильми по воді, намагаючись звільнитися. Дядько Іван поволі наближався, ласкаво умовляв птаху, просив не боятися. І та ніби зрозуміла, підпустила до себе, дала себе розплутати. Ми дуже зраділи й почали їх годувати. І замислилися над тим, чому одні люди живуть бездумно, кидають у воду непотріб, шкодять природі, а інші, навіть ризикуючи собою, намагаються цю природу рятувати.
Объяснение: