До ть будь ласка! Перебудуйте складні речення на з відокремленими означеннями: Вона дивилася на білу орхідею, яку подарували друзі. Марічка швидко заснула, бо стомилася від тяжкої виснажливої праці
За легендою «Повісті врем'яних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[2]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра[25]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[2]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].
На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[2].
За правління великого князя Володимира (980—1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[2][26]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[26]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[26]. Син Володимира, Ярослав (1019—1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[26]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[26]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[26]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[26]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[26]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.
За легендою «Повісті врем'яних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[2]. Його центром була Старокиївська гора на правому березі Дніпра[25]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[2]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].
На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[2].
За правління великого князя Володимира (980—1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена та сягнула 10 га. В історіографії її називають «городом Володимира»[2][26]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[26]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[26]. Син Володимира, Ярослав (1019—1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши і оточивши оборонними валами з ровами так званий город Ярослава[26]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 72 га[26]. Київ було перетворено на найбільшу фортецю Русі[26]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[26]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054—1068, 1069—1073) і Святополк (1093—1113) збудували нове укріплення — так званий город Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[26]. Таким чином, тодішній Київ мав три фортифікаційні укріплення (городи) площею 80 га.
Не копай (2 ос., одн.) іншому яму, бо сам туди впадеш - не роби іншому того, чого не хочеш собі.
Учи (2 ос., одн.) дитину не штурханцями, а хорошими слівцями - мудрі слова навчають краще побоїв.
Не називай (2 ос., одн.) сяким, бо станеш таким - не роби іншому того, чого не хочеш собі.
З добрим дружись (2 ос., одн.), а лихих бережись (2 ос., одн.) - друзі впливають на те, яким ти станеш.
Уміймо (1 ос., множ.) вибачати ворогам нашим - не роби іншому того, чого не хочеш собі.
Друга шукай (2 ос., одн.), а знайдеш – тримай (2 ос., одн.) - цінуй друзів.
Не кажи (2 ос., одн.) гоп, поки не перескочиш - не хвалися раніше часу.