ДО ТЬ Перебудуйте речення так, щоб один із невідокремлених членів речення став відокремленим.
1. Обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії.
2. Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.

1. Спрощення приголосних позначається в усіх словах рядка:

А) Якісний, цілісний, усний;

2. Правильно утворено обидва прикметники в рядку:

В) баски – баскський, шляхта – шляхетський;

3. Орфографічну помилку допущено в рядку:

А) гайдаматчина, соняник, Луганьщина;

4. Знак м’якшення на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка:

А) тьмяний, кицьчин, женьшень, браконьєр;

5. Знак м’якшення на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка:

Д) жменьці, подільський, ковальство, учительчин;

6. Ступені порівняння можна утворити від усіх прикметників рядка:

Д) синій, прозорий, білий, палкий;

7. Правильно поєднано числівники з іменниками в рядку:

В) нуль цілих і дві десятих секунди;

8. Усі займенники стоять у формі давального відмінку у рядку:

В) їй, якомусь, ніякому, йому;

9. Форму наказового має дієслово у словосполученні:

А) терміново подаймо звіт;

10. Правильно утворені всі форми дієприкметників у рядку:

Б) вилитий, напомаджений, зрізаний, прив`ялий

Колись дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї. Рибалили. Полювали. Розводили худобу. Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею – Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. У тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів. Щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів. Хлопчик подумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова – добре. А дві – краще. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.