В історії українознавства засвідчуємо постійний інтерес дослідників до двох назв: Русь і Україна. Походження цих топонімів має світоглядне значення: адже за етимологією, історією вживання цих назв можна простежити історію народу, історію земель, на яких він розселявся, господарював, контактував з іншими етносами, об'єднувався в державні утворення тощо. В історичних дослідженнях М. Грушевського наголошено на спадкоємності України від Руської землі. Спираючись на дані літописів, археології, мовознавства, свідчення зарубіжних істориків, грецьких, римських, арабських письменників, учений у багатотомній праці обґрунтував походження й історичний шлях України-Русі: «У звістках чужоземців, які маємо з IX і X віку, наші князі й їх військо все зветься Руссю, руськими. У нас же Руссю звалася Київщина». Не погоджується історик із свідченням давнього літописця про те, що назва Русь принесені шведами. Норманську теорію походження назви Русь сьогодні заперечують і мовознавці, і історики.Історики простежують зв'язок Руської держави з усіма т.зв. доісторичними етносами та їхніми державними утвореннями засвідченими на території сучасної України. Досліджуючи етнічну історію давньої України, Сергій Наливайко пише:«Руська держава — лише епізод у багатотисячолітній українській історії... Згадаймо тих же трипільців, існування цивілізації та державності в яких нині незаперечне, кімерійців, які мали тут своє царство і своїх царів, ту ж таки Скіфську, а тоді Боспорську державу, що майже по тисячі років кожна проіснували на українських землях».Назва Руська земля щодо держави з центром у Києві була відома вже у 852 році, тобто до появи варягів. У ґрунтовному історико-етимологічному дослідженні «Русь і варяги» академік НАН України В. Г. Скляренко на широкому науковому тлі розглядає різні теорії походження назви Русь. Хоч назва Русь стосувалася не всього полянського населення, а лише певної соціальної групи, вона з часом переносилася на етнічну назву полян і на їхню територію, яку стали називати Русь.
Для мене Тарас Шевченко також справжній виразник українського народного духу. Ще школярем в далекі семидесяті я збагнув це. Якщо це збагнув школяр-відмінник, то що вже говорити про ідейно підкованих комуністичних функціонерів з дипломами від вищих партійних шкіл! Звісно, що такого масштабу поета навпряму заборонити чи замовчувати було неможливо - пам'ять народу навпрочуд дивовижна штука. Тому вони пішли трохи іншим шляхом - дозволили його твори, але, звісно, не всі. А до дозволених понаписували таких коментарів чи рецензій, що середньостатистичному читачеві годі було вловити справжню суть того чи іншого шевченківського слова. Наближаються дні шанування Т.Шевченка. Звісно, це відзначатимуть всі справжні патріоти України. Вітаю всіх, хто буде це робити від щирого серця. На мою думку, участь в цих заходах людей, для яких справжні інтереси українсьої нації нічого не варті, а то й діаметрально протилежні, буде повним нонсенсом. Нехай вони вже краще святкують своїх Джуґашвілі, Ульянава, Нікалая, Єкатєріну, Пєтра, Івана Ґрознава та інших своїх справжніх. Хоч в цьому хай будуть чесними перед своїм сумлінням. Микола Стратілат - народний художник України, а не якийсь невідомий початківець, її гордість. Негоже державі так відноситися до своїх знаменитих людей. Те, що державою керують особи, які навіть не варті не те щоб порівнювати з такими митцями, а й навіть заїкатися про це, й обумовило такий ганебний стан, де справжні митці не мають повноцінних умов для своєї творчості, а в багатьох випадках й навіть елементарних умов для життя.
Наближаються дні шанування Т.Шевченка. Звісно, це відзначатимуть всі справжні патріоти України. Вітаю всіх, хто буде це робити від щирого серця. На мою думку, участь в цих заходах людей, для яких справжні інтереси українсьої нації нічого не варті, а то й діаметрально протилежні, буде повним нонсенсом. Нехай вони вже краще святкують своїх Джуґашвілі, Ульянава, Нікалая, Єкатєріну, Пєтра, Івана Ґрознава та інших своїх справжніх. Хоч в цьому хай будуть чесними перед своїм сумлінням.
Микола Стратілат - народний художник України, а не якийсь невідомий початківець, її гордість. Негоже державі так відноситися до своїх знаменитих людей. Те, що державою керують особи, які навіть не варті не те щоб порівнювати з такими митцями, а й навіть заїкатися про це, й обумовило такий ганебний стан, де справжні митці не мають повноцінних умов для своєї творчості, а в багатьох випадках й навіть елементарних умов для життя.