Твір з української мови на тему: "Земля не вибачає байдужості" Природа – це наш дім, у якому, як і у нашому помешканні, ми повинні зберігати чистоту. Кожна людина має усвідомлювати необхідність збереження природи. Це до нам потурбуватись про майбутнє нашої планети, знайти шляхи вирішення багатьох екологічних проблем. Природа – це спільне надбання усіх націй, тому її чистота залежить лише від кожного із нас. Лише ми самі можемо створити собі безпечне майбуття. Земля не прощає байдужості, вона відплачує за нашу недбалість різноманітними екологічними катастрофами, які негативно впливають на здоров’я кожної людини на планеті. Людська недобросовісність – найбільша проблема у взаємодії живих істот із природою. Єдина можливість відновити здоров’я нашої планети полягає у правильному духовному вихованні батьків своїх дітей, в справді сумлінному ставленні до власних потреб, усвідомленні загальнолюдських проблем кожною особистістю. Земля горда, тому зневажливого ставлення до себе не прощає. Не любить байдужих. Але я вірю, що відродиться у людських душах правильне ставлення до природи і кожен із нас стане цінувати те, що має наша планета. Адже чимало у нас ще людей, які люблять землю і вміють на ній працювати
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение:
Твір з української мови на тему: "Земля не вибачає байдужості" Природа – це наш дім, у якому, як і у нашому помешканні, ми повинні зберігати чистоту. Кожна людина має усвідомлювати необхідність збереження природи. Це до нам потурбуватись про майбутнє нашої планети, знайти шляхи вирішення багатьох екологічних проблем. Природа – це спільне надбання усіх націй, тому її чистота залежить лише від кожного із нас. Лише ми самі можемо створити собі безпечне майбуття. Земля не прощає байдужості, вона відплачує за нашу недбалість різноманітними екологічними катастрофами, які негативно впливають на здоров’я кожної людини на планеті. Людська недобросовісність – найбільша проблема у взаємодії живих істот із природою. Єдина можливість відновити здоров’я нашої планети полягає у правильному духовному вихованні батьків своїх дітей, в справді сумлінному ставленні до власних потреб, усвідомленні загальнолюдських проблем кожною особистістю. Земля горда, тому зневажливого ставлення до себе не прощає. Не любить байдужих. Але я вірю, що відродиться у людських душах правильне ставлення до природи і кожен із нас стане цінувати те, що має наша планета. Адже чимало у нас ще людей, які люблять землю і вміють на ній працювати
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение: