Ще з давніх часів Кам’янець, який розвивався як ремісничий, торговельний центр Поділля, привертав увагу людей з інших земель. Так триває і до наших днів. Тут створено Національний історико – архітектурний заповідник, археологічний музей, каринну галерею.
Історія нашого міста – це історія багатьох народів, що жили й творили свою долю в місті, будували мури фортеці, зводили свої храми, святині, створювали унікальне обличчя Кам’янця. До речі, територія нашого краю почала заселятися ще в період кам’яного віку. Про це свідчать численні археологічні знахідки. А корінним та найдавнішим населенням Кам’янця – Подільського було й залишається українське. Звісно, воно мало свої православні храми. Це Покровська, Іоано – Предтеченська, Троїцька, Петропавлівська церкви. Цікаво, що Троїцька церква – один із найстаровинніших храмів Поділля, який, можливо, було зведено ще за часів князів Коріатовичів. Славу міста – фортеці Кам’янець здобув не тільки завдяки своєму замку, а й в результаті унікальної системи укріплень, збудованої польськими інженерами на початку ХVІ століття в каньйоні річки Смотрич. З червня 1919 року по листопад 1920 року місто було столицею УНР.
Звісно, Кам’янець приваблює не лише багатою історією. Місто над Смотричем має свої архітектурні, природні цікавинки. Звичайно, найвідоміша і найстаровинніша споруда Кам’янця – Подільського – це Стара фортеця. Кам’янець, можливо, єдине місто на планеті, де міст всановлено не впоперек, а вздовж річки. Це Замковий ( Турецький ) міст. До речі, він найстаріший в Україні, а міст « Лань, що біжить » – найвищий . Висота цієї споруди 70 метрів. Однією з визначних пам’яток нашого міста вважають надмогильну скульптуру Лаури Пшездецької. Створив її відомий скульптор Віктор Бродський. Лаура була дочкою великих подільських землевласників, магнатів Пшездецьких.
На картині "Напровесні" художниця зобразила нічим, на перший погляд, не привабливий пейзаж. Але це тільки на перший погляд. Придивившись уважними очима, помічаєш просту красу цього краєвиду, нібито дивишся з розчиненого вікна.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.
Історія нашого міста – це історія багатьох народів, що жили й творили свою долю в місті, будували мури фортеці, зводили свої храми, святині, створювали унікальне обличчя Кам’янця. До речі, територія нашого краю почала заселятися ще в період кам’яного віку. Про це свідчать численні археологічні знахідки. А корінним та найдавнішим населенням Кам’янця – Подільського було й залишається українське. Звісно, воно мало свої православні храми. Це Покровська, Іоано – Предтеченська, Троїцька, Петропавлівська церкви. Цікаво, що Троїцька церква – один із найстаровинніших храмів Поділля, який, можливо, було зведено ще за часів князів Коріатовичів. Славу міста – фортеці Кам’янець здобув не тільки завдяки своєму замку, а й в результаті унікальної системи укріплень, збудованої польськими інженерами на початку ХVІ століття в каньйоні річки Смотрич. З червня 1919 року по листопад 1920 року місто було столицею УНР.
Звісно, Кам’янець приваблює не лише багатою історією. Місто над Смотричем має свої архітектурні, природні цікавинки. Звичайно, найвідоміша і найстаровинніша споруда Кам’янця – Подільського – це Стара фортеця. Кам’янець, можливо, єдине місто на планеті, де міст всановлено не впоперек, а вздовж річки. Це Замковий ( Турецький ) міст. До речі, він найстаріший в Україні, а міст « Лань, що біжить » – найвищий . Висота цієї споруди 70 метрів. Однією з визначних пам’яток нашого міста вважають надмогильну скульптуру Лаури Пшездецької. Створив її відомий скульптор Віктор Бродський. Лаура була дочкою великих подільських землевласників, магнатів Пшездецьких.
На передньому плані дві молоді верби. Ці дерева виросли зі старого пня, їх оточують вербові пагони. Ніби відчуваєш пальцями мереживо тоненьких гілочок, шорсткість гнучких стовбурів. Неподалік — білокора берізонька.
На задньому плані картини все губиться в тумані. Добре видно, що весна вступила у свої права. Пригріває сонечко, де- не-де крізь торішню рослинність пробивається тендітна зелень. Але природа ще не скинула з себе покриви зимового сну. Уранішній туман не розсіюється довго. Дерева не поспішають убиратися в зелені шати.
Катерина Білокур майстерно використовує жовто-зелені, світло-блакитні кольори, поєднуючи їх з темно-брунатними. Від картини "Напровесні" віє якимось особливим весняним настроєм. Цей пейзаж викликає радість від спілкування з рідною природою, а також робить нас душевно щедрішими, людянішими.
Я вважаю, що з такою любов'ю передати красу природи могла лише щира й добра людина. Саме такою світлою людиною була талановита художниця Катерина Білокур.