Привет! Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Книга веде нас у дивосвіт художнього слова, знайомить із героями, що втілюють добро, милосердя, мужність, красу і справедливість. У світі існує безліч книжок, різних за характером та призначенням: одні розважають, інші виховують кращі людські якості. Книга — найцінніший здобуток людського розуму, скарбниця знань. Недарма у народі кажуть: «Книга вчить, як на світі жить».
Мені дуже подобається художня література. Читаючи книги, ми перелітаємо в інші епохи, заглиблюємося в долю героїв, разом із ними радіємо і сумуємо, переборюємо найтяжчі випробування.
Нещодавно моя бабуся запропонувала мені прочитати «Повість про справжню людину» Б. Полевого. Мене вразила історія льотчика Маресьева. В бою і фашистами його літак було збито. Льотчику пощастило: він упав на вікову ялину, а потім зісковзнув у великий замет. Це врятувало йому житгя. Але піл час падіння йому роздробило ступні. Близько двох тижнів він повз по снігу, Його знайшли хлопчики. У шпиталі Маресьеву повідомили, що ноги врятувати не вдасться і їх треба ампутувати. Але не літати ця людина не могла. Для нього літати — це означало жити. Мужній льотчик навчився керувати літаком, маючи замість ніг протези. Він літав і збивав німецькі літаки аж до дня перемоги. Його мужність, упертість у досягненні мети вразили мене. Прочитавши повість, я замислився над своїм життям. І ще я зрозумів, що означає справжня дружба. Завдяки повісті я точно знаю, які якості треба виховувати в собі, щоб хоч трохи бути схожим на людину, про яку знає весь світ.
Книга вселяє в нас любов до рідної України, повагу до інших народів, інтерес до їхньої культури, виховує почуття патріотизму. Вона навчає рідної мови, доносить до читача глибину й красу художнього слова, допомагає усвідомити його велику силу. Книга — це мудрий, розважливий, найвірніший друг, який супроводжує нас протягом усього життя.
Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість.
Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився.
Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі.
Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
Книга веде нас у дивосвіт художнього слова, знайомить із героями, що втілюють добро, милосердя, мужність, красу і справедливість. У світі існує безліч книжок, різних за характером та призначенням: одні розважають, інші виховують кращі людські якості. Книга — найцінніший здобуток людського розуму, скарбниця знань. Недарма у народі кажуть: «Книга вчить, як на світі жить».
Мені дуже подобається художня література. Читаючи книги, ми перелітаємо в інші епохи, заглиблюємося в долю героїв, разом із ними радіємо і сумуємо, переборюємо найтяжчі випробування.
Нещодавно моя бабуся запропонувала мені прочитати «Повість про справжню людину» Б. Полевого. Мене вразила історія льотчика Маресьева. В бою і фашистами його літак було збито. Льотчику пощастило: він упав на вікову ялину, а потім зісковзнув у великий замет. Це врятувало йому житгя. Але піл час падіння йому роздробило ступні. Близько двох тижнів він повз по снігу, Його знайшли хлопчики. У шпиталі Маресьеву повідомили, що ноги врятувати не вдасться і їх треба ампутувати. Але не літати ця людина не могла. Для нього літати — це означало жити. Мужній льотчик навчився керувати літаком, маючи замість ніг протези. Він літав і збивав німецькі літаки аж до дня перемоги. Його мужність, упертість у досягненні мети вразили мене. Прочитавши повість, я замислився над своїм життям. І ще я зрозумів, що означає справжня дружба. Завдяки повісті я точно знаю, які якості треба виховувати в собі, щоб хоч трохи бути схожим на людину, про яку знає весь світ.
Книга вселяє в нас любов до рідної України, повагу до інших народів, інтерес до їхньої культури, виховує почуття патріотизму. Вона навчає рідної мови, доносить до читача глибину й красу художнього слова, допомагає усвідомити його велику силу. Книга — це мудрий, розважливий, найвірніший друг, який супроводжує нас протягом усього життя.