1. «Мабуть, немає кращого місяця за вересень», — думав Василь Олександрович, поспішаючи до школи.
3. «Хто дітей любить, той добрий чоловік», — казали колись моя бабуся.
7. «А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. Заходь, заходь!»
8. «А що, дітки? — питає бабуся. Чого прийшли, мої соколята?»
9 «Земля найкраще пахне восени». говорить сам до себе Тимофій.
2. Змініть речення з прямою мовою так. щоб утворилася непряма мова.
1. Учитель подумав, що в його роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи».
2. Я сказав дітям, щоб подивилися в небо…
3. Олесь Терентійович Гончар написав, що наша мова є запашною, співучою, гнучкою, милозвучною, сповненою музики і квіткових пахощів.
4. І. Срезневський писав, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а от без знання рідної мови — не можна.
5. Володимир Сосюра закликав любити Україну всім серцем.
6. В одній зі своїх статей письменник С. Носань гнівно запитав, чому ж ми самі часто нехтуємо мовою материнською, цим скарбом, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським?.
Пряма мова:
1. «Мабуть, немає кращого місяця за вересень», — думав Василь Олександрович, поспішаючи до школи.
3. «Хто дітей любить, той добрий чоловік», — казали колись моя бабуся.
7. «А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. Заходь, заходь!»
8. «А що, дітки? — питає бабуся. Чого прийшли, мої соколята?»
9 «Земля найкраще пахне восени». говорить сам до себе Тимофій.
2. Змініть речення з прямою мовою так. щоб утворилася непряма мова.
1. Учитель подумав, що в його роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи».
2. Я сказав дітям, щоб подивилися в небо…
3. Олесь Терентійович Гончар написав, що наша мова є запашною, співучою, гнучкою, милозвучною, сповненою музики і квіткових пахощів.
4. І. Срезневський писав, що без усякої іншої науки ще можна обійтися, а от без знання рідної мови — не можна.
5. Володимир Сосюра закликав любити Україну всім серцем.
6. В одній зі своїх статей письменник С. Носань гнівно запитав, чому ж ми самі часто нехтуємо мовою материнською, цим скарбом, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським?.