У мене є друг. З ним я познайомився ще у першому класі. Він теж навчається у моїй школі, але в паралельному класі.
Мого друга звати Остап. Він невисокого зросту. Лице у нього кругле. Волосся русяве. Очі блакитні, мов небо. Він багато знає. Мені з ним цікаво і весело. Вчиться він теж добре. Він сміливий і сильний. Остап відвідує спортивну секцію. Може захистити слабшого. Він щирий і справедливий.
У нього є хобі. Він гарно малює. Про Остапа можна ще багато сказати. Головне, що він є хорошим другом.
Глибокі стіни холодних лікарень тримають у собі крихку клітку з безжальною
смертю, приходу якої ми боїмось. І, коли у боксі підтримування життя існує близька нам людина, ми стаємо безсилими, обмеженими у до ншим.
Часто люди, подавлені смертельними хворобами, колючими спазмами бажають лише одного: віддати Богу душу, і просять до м у цьому нелегкому кроці рідних. Уявивши таку ситуацію, по душі біжить страх - не знати подібного горя. Але життя готує непередбачувані проблеми, які можуть потрощити нас всередині, намалювавши на обличчі десятки зайвих невикористаних років. Почути слова коханої або рідної людини: «Я не хочу жити! Введи мені укол смерті! Відключи апарат штучного дихання!Я не можу більше терпіти спазмів! Ти ж любиш мене, то ж захисти від болю моє тіло і себе! Я не хочу, щоб ти бачив мене безсильною, некрасиво… Це монолог смертельно хворої дівчини, яка кохає свого нареченого, але знає, що помре, бажаючи зупинити свої страждання, просить про введення у кров, у якій ще пливає відсоток життя, надія на одуження, дозу смерті. Можемо допусти: ця дівчина вижата не лише зовні, а й сила духу, бажання жити вигноїли всередині, утворивши діри пустоти, які наповнились моральною слабкістю.
Якби ця дівчина була б вашою нареченою, донькою, сестрою, подругою Ви б наважились зупинити біль, зупинивши її серце, двома кубиками смерті? Можливо, люди, сильні духом, почуттям гуманності і бажанням до переступивши через себе, дарують вічний спокій іншим. Але я б не змогла, бо знаю: що за життя потрібно боротись до останнього, зціпивши зуби переборювати ті пекучі спазми, бо, можливо, десь у судинах пливає та краплинка чистої крові, яка може врятувати цілий організм. Напевно, це я так кажу, бо не відчувала таких болючих страждань, але, коли б моя рідна людина просила про це, все – одно я не зробила б такого, бо у даній ситуації була б морально слабкіша неї. Звичайно, цей крок хворого вартий поваги, адже уявіть: болі, як нетрі обплели його організм.
Ця процедура має свої плюси і мінуси: полегшення життя рідним, мінус одна душа, заощадження коштів, невгамовний біль рідних, що це вони власними руками, позбавили життя рідну, кохану людину. В Україні на сьогоднішній день ця процедура заборонена, і добре, адже потрібно боротись до останнього подиху, перемагаючи біль, спазми. Продовжувати життя хоча б на один подих!
Мого друга звати Остап. Він невисокого зросту. Лице у нього кругле. Волосся русяве. Очі блакитні, мов небо. Він багато знає. Мені з ним цікаво і весело. Вчиться він теж добре. Він сміливий і сильний. Остап відвідує спортивну секцію. Може захистити слабшого. Він щирий і справедливий.
У нього є хобі. Він гарно малює. Про Остапа можна ще багато сказати. Головне, що він є хорошим другом.
Глибокі стіни холодних лікарень тримають у собі крихку клітку з безжальною
смертю, приходу якої ми боїмось. І, коли у боксі підтримування життя існує близька нам людина, ми стаємо безсилими, обмеженими у до ншим.
Часто люди, подавлені смертельними хворобами, колючими спазмами бажають лише одного: віддати Богу душу, і просять до м у цьому нелегкому кроці рідних. Уявивши таку ситуацію, по душі біжить страх - не знати подібного горя. Але життя готує непередбачувані проблеми, які можуть потрощити нас всередині, намалювавши на обличчі десятки зайвих невикористаних років. Почути слова коханої або рідної людини: «Я не хочу жити! Введи мені укол смерті! Відключи апарат штучного дихання!Я не можу більше терпіти спазмів! Ти ж любиш мене, то ж захисти від болю моє тіло і себе! Я не хочу, щоб ти бачив мене безсильною, некрасиво… Це монолог смертельно хворої дівчини, яка кохає свого нареченого, але знає, що помре, бажаючи зупинити свої страждання, просить про введення у кров, у якій ще пливає відсоток життя, надія на одуження, дозу смерті. Можемо допусти: ця дівчина вижата не лише зовні, а й сила духу, бажання жити вигноїли всередині, утворивши діри пустоти, які наповнились моральною слабкістю.
Якби ця дівчина була б вашою нареченою, донькою, сестрою, подругою Ви б наважились зупинити біль, зупинивши її серце, двома кубиками смерті? Можливо, люди, сильні духом, почуттям гуманності і бажанням до переступивши через себе, дарують вічний спокій іншим. Але я б не змогла, бо знаю: що за життя потрібно боротись до останнього, зціпивши зуби переборювати ті пекучі спазми, бо, можливо, десь у судинах пливає та краплинка чистої крові, яка може врятувати цілий організм. Напевно, це я так кажу, бо не відчувала таких болючих страждань, але, коли б моя рідна людина просила про це, все – одно я не зробила б такого, бо у даній ситуації була б морально слабкіша неї. Звичайно, цей крок хворого вартий поваги, адже уявіть: болі, як нетрі обплели його організм.
Ця процедура має свої плюси і мінуси: полегшення життя рідним, мінус одна душа, заощадження коштів, невгамовний біль рідних, що це вони власними руками, позбавили життя рідну, кохану людину. В Україні на сьогоднішній день ця процедура заборонена, і добре, адже потрібно боротись до останнього подиху, перемагаючи біль, спазми. Продовжувати життя хоча б на один подих!