хрещатик - головна вулиця києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь володимир великий хрестив свою родину. мабуть, саме так виникла назва вулиці, алі згідно іншої версії, назва походить від хрещатого яру (місцини, що перехрещена ярами). довжина хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
як повноцінна вулиця хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. першим почали забудовувати ділянки в районі європейської (кінної) площі. у той час хрещатик забудовувався переважно житловими будинками, за винятком першого київського театру – садиби, побудованої за проектом а. меленського. саме тому вулиця деякий час називалася театральною. до 1869 року головна вулиця києва звалася хрещатицькою, а потім була перейменована в хрещатик.
найтрагічніший час для хрещатика настає в роки великої вітчизняної війни. у результаті цих вибухів і пожеж центр києва вигорів практично повністю. відразу ж після звільнення києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи. в 1948 році починається втілення в життя генерального плану відновлення хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. згідно із проектом, хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. при забудові вулиці архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. на місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового хрещатика.
по вихідних і святкових днях вся транспортна частина хрещатику від вулиці бессарабської до майдана незалежності перекривається. вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з хрещатиком буденного дня. і кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів, прийняти участь в конкурсах.
Якби у мене була машинка часу (якась портативна, куплена до дня народження в супермаркеті), я насамперед відправився б у дитинство своїх дідуся і бабусі. Аж надто цікаво вони про нього розповідають. Дитинство це було п’ятдесят років тому.
Дід і бабуся росли радянськими дітьми, з червоними значками жовтенят, а потім і піонерами з червоними краватками на білих сорочечках. Я уявляю, як пішов би по вулиці і зустрів би їх, коли вони поверталися зі школи. Вони жили в одному районі міста, тільки ходили в сусідні школи.
Бабуся грала в ляльки, а дід – машинками і солдатиками, адже тоді не існувало ще ніяких ігрових приставок і “мобілок”. Чи не сиділи діти за комп’ютерами і планшетами годинами. Книги для навчання вони шукали не в Інтернеті, а в бібліотеці. І білизна в пральній машинці доводилося викручувати самому, автоматів не було.
А так все виявилося б мені знайомим. Так само їздили вулицями авто і трамваї, так само діти дивилися телевізор після уроків: тільки каналів налічувалося всього два. Тому “на мультики” діти з двору все скопом бігли по домівках. Всім потрібна програма ТБ, в ній червоною ручкою обводили цікаві передачі. А якщо з поштової скриньки раптом вкрали дорогоцінну газету з програмою ТБ, то це просто катастрофа!
Я сів би з дідом пообідати після школи, включив би його бобінний магнітофончік – супертехніку того часу. Зараз тільки в музеї та антикварній крамниці їх і побачиш.
хрещатик - головна вулиця києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь володимир великий хрестив свою родину. мабуть, саме так виникла назва вулиці, алі згідно іншої версії, назва походить від хрещатого яру (місцини, що перехрещена ярами). довжина хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
як повноцінна вулиця хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. першим почали забудовувати ділянки в районі європейської (кінної) площі. у той час хрещатик забудовувався переважно житловими будинками, за винятком першого київського театру – садиби, побудованої за проектом а. меленського. саме тому вулиця деякий час називалася театральною. до 1869 року головна вулиця києва звалася хрещатицькою, а потім була перейменована в хрещатик.
найтрагічніший час для хрещатика настає в роки великої вітчизняної війни. у результаті цих вибухів і пожеж центр києва вигорів практично повністю. відразу ж після звільнення києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи. в 1948 році починається втілення в життя генерального плану відновлення хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. згідно із проектом, хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. при забудові вулиці архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. на місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового хрещатика.
по вихідних і святкових днях вся транспортна частина хрещатику від вулиці бессарабської до майдана незалежності перекривається. вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з хрещатиком буденного дня. і кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів, прийняти участь в конкурсах.
Якби у мене була машинка часу (якась портативна, куплена до дня народження в супермаркеті), я насамперед відправився б у дитинство своїх дідуся і бабусі. Аж надто цікаво вони про нього розповідають. Дитинство це було п’ятдесят років тому.
Дід і бабуся росли радянськими дітьми, з червоними значками жовтенят, а потім і піонерами з червоними краватками на білих сорочечках. Я уявляю, як пішов би по вулиці і зустрів би їх, коли вони поверталися зі школи. Вони жили в одному районі міста, тільки ходили в сусідні школи.
Бабуся грала в ляльки, а дід – машинками і солдатиками, адже тоді не існувало ще ніяких ігрових приставок і “мобілок”. Чи не сиділи діти за комп’ютерами і планшетами годинами. Книги для навчання вони шукали не в Інтернеті, а в бібліотеці. І білизна в пральній машинці доводилося викручувати самому, автоматів не було.
А так все виявилося б мені знайомим. Так само їздили вулицями авто і трамваї, так само діти дивилися телевізор після уроків: тільки каналів налічувалося всього два. Тому “на мультики” діти з двору все скопом бігли по домівках. Всім потрібна програма ТБ, в ній червоною ручкою обводили цікаві передачі. А якщо з поштової скриньки раптом вкрали дорогоцінну газету з програмою ТБ, то це просто катастрофа!
Я сів би з дідом пообідати після школи, включив би його бобінний магнітофончік – супертехніку того часу. Зараз тільки в музеї та антикварній крамниці їх і побачиш.