Сніг ще осідає, і поверх криги дзюрчить тала вода, але верба вже починає оживати. Із набухлих бруньок розпускаються ніжні й пухнасті котики. Так їх називають у народі. Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися. — Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи. Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.
Нещодавно я прочитала книгу німецького письменника Отфріда Пройслера " Крабат". Ця книга мене неймовірно вразила. В ній розповідається про хлопчика Крабата, який потрапив на чарівний млин. Там живуть і працюють 11 таких самих як і він мірошниченків. Вони мелють зерно цілий рік, але на Різдво всі стають сумними і замкненими в собі. Крабат спочатку не розуміє, чому? Але потім він дізнається, що майстер має угоду з Смерттю і кожного року має вбивати одного учня заради свого безсмерття. Крабат втрачає свого друга Тонду і на наступний рік хтось ще має померти. Він дізнається, що це можна зупинити. В ніч на 1 січня його дівчина прийшла до млина і обрала його, перекинувшогося на ворона серед таких самих воронів. Так майстер помер, а Крабат і його друзі змогли піти з млина. Мені подобається цей твір, бо Крабат став для мене прикладом мужності і хоробрості. Я знаю, що у цього письменника є ще багато творів і я з нетерпінням чекаю шансу прочитати їх.
Доторкнешся до цих оксамитових пуп’янків і, здається, відчуваєш тепло. Верба – дерево весни, зазвичай росте на берегах річок, понад ставками та озерами. Старожили розповідають, що вербу висаджували ще й біля копанок. Чимало її розрослось у с. Погреби та у сусідній Бабичівці Глобинського району. Учні місцевої школи вже перевірили: верба починає розпускатися.
— Ми щовесни гаємо за котиками, щоб не проґавити. Бо вже не перший рік йдемо з хлопцями на берег Сухого Кагамлика й обережно зрізуємо вербові гілочки. Першими з усіх учнів даруємо котики дівчаткам-однокласницям на 8 Березня. Не забуваємо і про вчителів. Та й вдома обов’язково вітаємо наших мам і сестричок, – каже 13-річний Костя Ситник, учень бабичівської школи.
Переповідають, що вербову гілочку як символ України повіз із собою у заслання Тарас Шевченко і посадив її у казахській пустелі. З тої гілочки виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. Подейкують, що згодом ще 200 вербичок виростив він з її гілок. Вербовий гай у засланні нагадував Тарасу Шевченку про рідну Україну.