Коли дивишся на картину Миколи Петровича Глущенка "Зимовий ліс", таке враження, що ти вийшов у сонячний зимовий день на узлісся або лісову галявину. На картині зображені дерева на фоні яскраво-блакитного неба. На передньому плані - вільний простір, тобто земля, вкрита снігом. З-за молодих берізок на середньому плані виглядають кілька сосен. Тіні дерев на чистому білому снігу здаються темно-блакитними з фіолетовим відтінком. Картина сповнена простором та сонцем, вона дуже світла та радісна. Важко повірити, що картину "Зимовий ліс" художник створив під час Великої Вітчизняної війни, у 1943 році - таким мирним здається цей пейзаж. До речі, цей талановитий художник був ще й успішним розвідником, він працював під агентурним псевдонімом «Ярема» і ще у 1940 році передав у Центр відомості про майбутній напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
Зрада – це один з найгірших проступків, які може зробити людина. Зрада можлива тільки тим, хто досить близький. Зраднику спочатку виявлено високу довіру, яку він згодом не виправдовує. Він ставить хрест на всіх моральних і особистісних цінностях, які тільки існують в суспільстві. Заради наживи, заради грошей або влади. Будь-яка безумовна перевага – від легких грошей і до порятунку власного життя – може стати причиною зради.
Світова історія налічує не один і не два, а безліч прикладів, коли люди, в незалежності від статі, національності, віку і віросповідання зраджували своїх близьких, своїх друзів. Зраджували тих, з ким боролися рука об руку. Зраджували свою країну. Доля зрадника найчастіше незавидна. Одні піддавалися публічним стратам, щоб не повадно було іншим повторювати непотрібне. Інших виганяли, і вони не могли знайти собі місця ні серед тих, кого зрадили, ні серед тих, хто підштовхнув їх до вчинку. Багато хто божеволів, не витримавши вантажу усвідомлення тяжкості свого злочину. Лише одиниці знайшли собі виправдання і змогли жити з виною на серці. Але це по-справжньому темні душею люди. Ті, кому плювати на всіх і вся. Хто живе лише на догоду собі.
Цей ганебний факт людської слабкості знаходить своє відображення і в світовій літературі. У творах У. Шекспіра, А. Гайдара, М. В. Гоголя та багатьох інших авторів тема зради розкрита дуже красномовно.
Зрада не може викликати ніяких інших почуттів, крім ненависті і презирства. На превеликий жаль, зрада невикорінна, так як сама людська натура слабка, і там, де одна людина зробить те, що повинна, незважаючи ні на які умовності, вмовляння або загрози, інша, та, що слабша духом, знайде для себе вигоду, і в черговий раз застромить ніж в спину тому, хто довірився йому.
Коли дивишся на картину Миколи Петровича Глущенка "Зимовий ліс", таке враження, що ти вийшов у сонячний зимовий день на узлісся або лісову галявину. На картині зображені дерева на фоні яскраво-блакитного неба. На передньому плані - вільний простір, тобто земля, вкрита снігом. З-за молодих берізок на середньому плані виглядають кілька сосен. Тіні дерев на чистому білому снігу здаються темно-блакитними з фіолетовим відтінком. Картина сповнена простором та сонцем, вона дуже світла та радісна. Важко повірити, що картину "Зимовий ліс" художник створив під час Великої Вітчизняної війни, у 1943 році - таким мирним здається цей пейзаж. До речі, цей талановитий художник був ще й успішним розвідником, він працював під агентурним псевдонімом «Ярема» і ще у 1940 році передав у Центр відомості про майбутній напад фашистської Німеччини на Радянський Союз.
Зрада – це один з найгірших проступків, які може зробити людина. Зрада можлива тільки тим, хто досить близький. Зраднику спочатку виявлено високу довіру, яку він згодом не виправдовує. Він ставить хрест на всіх моральних і особистісних цінностях, які тільки існують в суспільстві. Заради наживи, заради грошей або влади. Будь-яка безумовна перевага – від легких грошей і до порятунку власного життя – може стати причиною зради.
Світова історія налічує не один і не два, а безліч прикладів, коли люди, в незалежності від статі, національності, віку і віросповідання зраджували своїх близьких, своїх друзів. Зраджували тих, з ким боролися рука об руку. Зраджували свою країну. Доля зрадника найчастіше незавидна. Одні піддавалися публічним стратам, щоб не повадно було іншим повторювати непотрібне. Інших виганяли, і вони не могли знайти собі місця ні серед тих, кого зрадили, ні серед тих, хто підштовхнув їх до вчинку. Багато хто божеволів, не витримавши вантажу усвідомлення тяжкості свого злочину. Лише одиниці знайшли собі виправдання і змогли жити з виною на серці. Але це по-справжньому темні душею люди. Ті, кому плювати на всіх і вся. Хто живе лише на догоду собі.
Цей ганебний факт людської слабкості знаходить своє відображення і в світовій літературі. У творах У. Шекспіра, А. Гайдара, М. В. Гоголя та багатьох інших авторів тема зради розкрита дуже красномовно.
Зрада не може викликати ніяких інших почуттів, крім ненависті і презирства. На превеликий жаль, зрада невикорінна, так як сама людська натура слабка, і там, де одна людина зробить те, що повинна, незважаючи ні на які умовності, вмовляння або загрози, інша, та, що слабша духом, знайде для себе вигоду, і в черговий раз застромить ніж в спину тому, хто довірився йому.