В усному мовленні розрізняють словесний і логічний наголоси. Словесним наголосом називається виділення одного з складів у слові посиленням голосу, збільшенням тривалості, зміною тону (підвищенням або зниженням). Один з цих в, як правило, є основним, а інші відіграють допоміжну роль. У деяких мовах (литовській, сербохорватській, словенській, китайській, японській) наголошений склад виділяється зміною висоти тону. Такий наголос називається музичним, або тонічним.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за до наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з до наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.
В українській мові наголошений склад виділяється насамперед більшою силою голосу. Такий наголос називається динамічним, або силовим. Подібним виділяється наголошений склад у російській, білоруській, польській, чеській, болгарській, німецькій, французькій мовах, хоч сила наголосу в них і неоднакова. В українській мові наголос порівняно слабкий. Наголошений склад не різко виділяється з-поміж ненаголошених. Він мало зосереджує на собі видихової енергії, а тому її вистачає для повнозвучної вимови голосних і в ненаголошених складах.
Наголос в багатьох мовах закріплений за певним складом чи морфологічним компонентом. Такий наголос називається фіксованим, або сталим. Наприклад, у французькій, вірменській, турецькій мовах він падає на останній склад слова. У польській - на передостанній. Переважно на другому складі від кінця наголос також в італійській, іспанській і румунській мовах. Перший склад слова наголошується в чеській, угорській, фінській, естонській, латиській, шведській, норвезькій, датській, голландській. Здебільшого на перший склад припадає наголос також в англійській мові. У німецькій наголошується переважно корінь.
В українській мові, як і в російській та білоруській, наголос різномісний, або вільний. Він може падати в різних словах на будь-який склад: сОнце, водА, дІяти, варИти, віднестИ; вИкоханий, занЕдбаний, досконАлий, розповіднИй. Щоб знати його місце в слові, треба знати саме це слово. Український наголос рухомий, тобто він може пересуватися з одного складу на інший у різних формах слова, наприклад: веснА - вЕсни, кнИжка - книжкИ, землЯ - зЕмлю, дЕрево - дерЕва, вікнО - вІкна, робітнИк - робітникА.
Наголос в українській мові є додатковим засобом розрізнення слів і їх форм. Тільки за до наголосу можна визначити лексичне значення слів у таких парах, як вИгода і вигОда, зАхват і захвАт, пОділ і подІл, пОра і порА, лІкарський і лікАрський, понЯтий і понятИй, похІдний і похіднИй, склАдний і складнИй та інших. Ще частіше наголосом розрізняється граматичне значення слів, наприклад: вЕсни, новИни, книжкИ, ниткИ, дерЕва, вІкна - називний відм. множини і веснИ, новинИ, кнИжки, нИтки, дЕрева, вікнА - родовий відм. однини. У ряді дієслів з до наголосу розрізняється недоконаний і доконаний вид. Наприклад: відкликАти - відклИкати, перемірЯти - перемІряти, підсипАти - підсИпати, пізнаЮ - пізнАю.
н. Ольга Юліанівна Кобилянська
р. Ольги Юліанівни Кобилянської
д. Ользі Юліанівні Кобилянській
з. Ольгу Юліанівну Кобилянську
о. Ольгою Юліанівною Кобилянською
м. на Ользі Юліанівні Кобилянській
к. Ольго Юліанівно Кобилянська!
н. Іван Карпович Карпенко-Карий
р. Івана Карповича Карпенка-Карого
д. Івану Карповичу Карпенку-Карому
з. Івана Карповича Карпенка-Карого
о. Іваном Карповичем Карпенком-Карим
м. на Іванові Карповичі Карпенкові-Карому
к. Іване Карповичу Карпенку-Карий!
н. Микола Кіндратович Вороний
р. Миколи Кіндратовича Вороного
д. Миколі Кіндратовичу Вороному
з. Миколу Кіндратовича Вороного
о. Миколою Кіндратовичем Вороним
м. на Миколі Кіндратовичі Вороному
к. Миколо Кіндратовичу Вороний!
н. Василь Семенович Стус
р. Василя Семеновича Стуса
д. Василю Семеновичу Стусу
з. Василя Семеновича Стуса
о. Василем Семеновичем Стусом
м. на Василеві Семеновичі Стусові
к. Василю Семеновичу Стусе!
н. Григорій Савич Сковорода
р. Григорія Савича Сковороди
д. Григорію Савичу Сковороді
з. Григорія Савича Сковороду
о. Григорієм Савичем Сковородою
м. на Григорієві Савичі Сковороді
к. Григорію Савичу Сковородо!
н. Іван Якович Франко
р. Івана Яковича Франка
д. Івану Яковичу Франку
з. Івана Яковича Франка
о. Іваном Яковичем Франком
м. на Іванові Яковичі Франку
к. Іване Яковичу Франко!