Кожна людина має свою зовнішність і характер. Кожна людина індивідуальна. Я маю дуже гарну подругу - вона висока, струнка та має красиву фігуру. Вона має гарне русяве волосся, великі очі небесно-голубого кольору з густими віями. Обличчя кругле,на щічках гарні ямочки. Ніс витонченний,прямий.Вуста яскраво червоного кольору. І всю її зовнішність доповнюють брови темного кольору, які красивою дугою зігнулись на високому чолі. *ім‘я* є дуже доброю, чуйною і доброзичливою людиною і я рада, що ми подруги!
(внеси зміни в залежності від твоєї статі і чи це друг/подруга)
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!
Я маю дуже гарну подругу - вона висока, струнка та має красиву фігуру. Вона має гарне русяве волосся, великі очі небесно-голубого кольору з густими віями. Обличчя кругле,на щічках гарні ямочки. Ніс витонченний,прямий.Вуста яскраво червоного кольору. І всю її зовнішність доповнюють брови темного кольору, які красивою дугою зігнулись на високому чолі. *ім‘я* є дуже доброю, чуйною і доброзичливою людиною і я рада, що ми подруги!
(внеси зміни в залежності від твоєї статі і чи це друг/подруга)
можете не все писать
Объяснение:
На нашій планеті мешкає близько семи мільярдів людей, і всі вони – дуже різні. Хтось має добру й чуттєву душу, хтось – палкий і непокірний характер. Дехто може мати злу та заздрісну сутність.
Спектр рис нашого характеру неймовірно різноманітний! Тисячі веселок сплелися всередині кожної особистості, випромінюючи емоції та почуття.
Така риса як грубість – також частина цієї душевної веселки, проте її колір – сірий. На мою думку, кожен з нас хоч раз у житті переходив межу вихованості, після чого душа починала виплескувати назовні цю накопичену сірість. Чому люди іноді втрачають над собою контроль? Що змушує їх грубити оточуючим? І які наслідки потім із цього випливають?
У кожної людини існують свої причини для грубості, тому однозначної відповіді на це питання немає. По-перше, особистість може бути невихованою, і грубість вже перетворилась для неї у звичку. По-друге, тиск з боку суспільства інколи змушує нас «закипіти» й захищати свою гідність, відповідаючи образою на образу. По-третє, дехто, не маючи ніяких здобутків і талантів, заробляє собі «корону» саме за рахунок грубого ставлення до людей, аби показати свою вдавану перевагу.
Звичайно, всі ці пояснення та виправдання – помилкові, адже грубість взагалі не повинна фігурувати у стосунках між людьми.
Повернемося до нашого початкового питання. Грубість – це духовна слабкість чи демонстрація сили? Часто ці два поняття бувають взаємно оберненими: «сильна» людина, котра вважає себе вищою за інших, проявляє грубість як ознаку сили, хоча насправді це всього лише є наслідком духовної слабкості… Така людина не здатна на більше, вона не згодна працювати, їй подобаються легкі шляхи… У таких ситуаціях проявляється людська м’якодухість.
В іншому випадку, коли хтось грубо ставиться до оточення, в його душі також панує слабкість. Йому не вистачає сили змовчати, втримати контроль над собою, ввічливо все обговорити… У таких ситуаціях відразу спрацьовує словесний самозахист.
Якщо звернутися до законів вихованості та толерантності, то грубість – це духовна слабкість, яка, на жаль, у кожного з нас присутня. Нам потрібно боротися з нею, адже вміння почути й дипломатично вирішити проблему і є демонстрацією справжньої сили духу!