Над кожним словом надпишіть, до якої частини мови воно належить.
1. Не так слава, не так слава, як той поговір, що заїздив козак з Січі до вдови на двір (Т. Шевченко). 2. Вона пішла темним довгим коридором, одчинила двері надвір і спинилася (І. Нечуй-Левицький). 3. Огонь тривоги вилизав глибокі западини в щоках — аж усмокталися вони всередину. 4. Не встерігся й Пилипко свого ворога, що заманив його в середину глухого лісу (Панас Мирний). 5. Тепер сняться мені ті гострі милі очі, але що було, те навіки минуло (І. Нечуй-Левицький). 6. Я загоїти хочу вам рани не на віки чи роки — на мить (Олександр Олесь). 7. Шапочка з’їхала на бік голови (М. Коцюбинський). 8. Івась прижмурив одне око, похилив голову набік (Л. Мартович). 9. Слава отаманові! — Закипіла юрба, полетіли шапки вгору (Р. Іваничук).

Ми живемо в дуже неспокійному світі, у якому зникають духовні ціності. Часто доводилося ставати свідком брехні, злочиності , вульгарності, люди потерпають від своїх вчинків. Невже нашому суспільству не зрозуміло, що нам надається лише один шанс ,щоб жити. Чому світ такий жорстокий ? Я постійно задаю собі це питання. Із ненавистю наповнена людська душа. Син цурається батька, мати- зозуля відмовляється від свого дитяти. Влада і гроші цінуються понад усе. Нищаться одвічні людські ціності, наче відходять у небуття такі почуття, як совість, честь, благородство. Не треба далеко ходити. Потрібно залишитися у храмі власної душі. Скоро там буде порожнеча. Я важаю, можливо моя думка і хибна, що в житті все повинно бути в своїх межах. Головне бути впевненим у своїх можлтвостях. Але не можу втриматись від зневаги, коли бачу людську ваду , таку як егоїзм. Байдужість , холодність- це гірші риси людини бо саме в них народжується жахливий злочин. Звісно всі ми не без гріха . Потрібно з повагою ставитися до тих людей, які змінюють свої недоліки на хороші якості. Давайте , перемагати свої недоліки, цінувати людей і світ стане кращим!

Як я люблю свій рідний край... Не можна навіть уявити мене без цього неймовірно красивого дива. Ось, літній вечір. Прохолода дує з трішки видчиненого віконця. Коли я дивлюся туди, я бачу таку картину: Журавель летить до своїх пташенят широко розправив крила... Навіть не летить,а мчить. Мабуть дуже голодні пташенята. Я побачив,що гніздо журавля не так і далеко від мого будинку,треба буде якось поблизу подивитися. Також мій погляд залучила красива лужайка. Вона була вкрита квітами,не мов би веселка...  Мені здається літо - найчарівніша,і найкрасивіша пора року.