Початок літа – це період, коли ожила природа пахне і цвіте на повну силу і у багатьох городян, та й у сільських мешканців теж, виникає непереборне бажання зібратися компанією друзів або родичів, з шашличками та іншими атрибутами чудового відпочинку, і «посидіти »на природі, відчути себе з нею єдиним цілим. Це добре і не засуджується, але: до того часу, поки ви нікому не заважаєте. Відпочиваючим в гаю друзям, треба пам’ятати про чітку відповідь на питання, що звучить в заголовку статті: чому не можна шуміти в лісі.Проблема навіть не в тому, що ще з дитинства мами, тата, вихователі, вчителі намагалися виростити з нас цивілізованих людей, які не втрачають самовладання в будь-яких ситуаціях (навіть на пікніку!), Справа в тому, що раптовим гамором ми можемо принести шкоду тим , хто проживає в зеленій частіше, а не приїхав туди відпочивати.
* * * Хутко стрибне на папір, І, хоч вір, а хоч не вір, Враз напише нове слово. Ось і речення готове. Вправно пише у руці, Бачать всі старання ці. (Ручка)
* * * Дерев'яний Та довгенький, Маю носик я Гостренький. На білому Слід лишаю І всіх діток Потішаю. (Олівець)
* * * У носатого Івана Одежина дерев'яна. Він у чистім полі ходить І по ньому носом водить. Нестрижений, нечесаний, Гострим ножем затесаний. (Олівець)
* * * Я, не шкодуючи себе, Служити ладен вам щодня. Червоне, жовте, голубе Носити можу я вбрання. З братами я в коробці сплю. Тож розбудіть хутчіш мене! Бо дуже, діти, вас люблю, Хоч серце в мене й кам'яне! (Олівець)
Хутко стрибне на папір,
І, хоч вір, а хоч не вір,
Враз напише нове слово.
Ось і речення готове.
Вправно пише у руці,
Бачать всі старання ці.
(Ручка)
* * *
Дерев'яний
Та довгенький,
Маю носик я
Гостренький.
На білому
Слід лишаю
І всіх діток
Потішаю.
(Олівець)
* * *
У носатого Івана
Одежина дерев'яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Нестрижений, нечесаний,
Гострим ножем затесаний.
(Олівець)
* * *
Я, не шкодуючи себе,
Служити ладен вам щодня.
Червоне, жовте, голубе
Носити можу я вбрання.
З братами я в коробці сплю.
Тож розбудіть хутчіш мене!
Бо дуже, діти, вас люблю,
Хоч серце в мене й кам'яне!
(Олівець)