Написати твір на тему '' до майбутнього ми йдемо озираючись на минуле '' використовуючи різні види складних речень. Біля кожного такого реченя в дужках указати вид
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Нещодавно я був звичайнісіньким хлопчиком.Ходив до школи,гуляв із друзями,слухався маму.Але одного разу,коли я прийшов зі школи на моєму столі лежав мій щоденник,але він видавав світло.Я поцікавився і відкрив його.Все заблищало і я заснув.Коли я прокинувся я вже був щоденником.Спочатку я дуже злякався,але потім я зацікавився що буде далі.До моєї кімнати зайшов хлопчик і почав мене гортати.Мені стало дуже лоскотно і я закрився.Я побачив обличчя хлопчика...Він був здивований.Я вірішив поспати.На наступний день хлопчик поклав мене до свого портфеля і пішов до школи.У портфелі було дуже темно і весь час я пригав не по своїй волі.Нарешті пролунав дзвінок.увесь цей час я прорлежав на парті.Якщо чесно це дуже нудно.Коли закінчувався урок вів гортав мене щоб записати домашнє завдання.Але ж це лоскотно!Так проходив кожен мій день.Але останнього дня коли я був щоденником хлопчик прийшов і дістав амулет,він поклав його на мене і знову став хлопчиком.Я зрозумів лише одне той хлопчик був моїм щоденником.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.