Минулого тижня, петрик разом із своїм другом васьком і класом поїхали до музею. вони бачили багато цікавинок: кістки вимерлих звірів, історичні пам`ятки, різні вироби. можна сказати - усе, чого душа забажає. ось вони приїхали до свого села, і почали обговорювати свою поїздку.. - о це так подорож! ( сказав 1 учень ( петрик )) - да не то слово! ( підхопив його друг вася) - васю, а що тобі найбільше? - спитав петрик - да навіть не знаю, вибрати тяжко, але якщо так, то найбільше мені сподобався відділ зі зброєю, та розповіддю про військові дії. - захоплено вів вася - а тобі що набільше, петрику? - спитав вася. - ну якщо чесно, мені сподобався відділ, про еру динозаврів, де було дуже багато експонатів та їх характеристика. я дуже хотів би, щоб у мене був мій ій динозаврик. - розповідав петрик. - ну це б виглядало кумедно, а ти бачив той відділ із різними восковими фігурами? - спитав васька, вони схожі на солдатиків, тільки нажаль їх зачіпати не можна. - да, він досить вражаючий. - відповів петрик, я тут подумав, а ти хоч розумієш скільки було витрачено на це часу, пошуки, розповіді, екскурсоводи. - напевно для цього потрібно мати велику кількість вільного часу. - відповів вася. - ну, якщо подумати, то ми повинні дякувати цим людям, які створили цей музей, вони внесли великий внесок - сказав петрик - та й не тільки, вони цим показали історію нашої планети. - сказав вася. - слухай, в мене народилася нова ідея! - захопливо сказав петро. - і яка ж це? знову кур будемо на приманку використовувати ? - глузливо спитав васька. - та ні, дурню, давай коли виростимо, теж шукатимемо різні артефакти, та памятки нашого народу, ти хоч представляєш які ми станемо знаменитими? - сказав петрик - а це ідея, тільки давай подумаємо над цим завтра, бо щось спати хочу.- відповів васька. - так, я с тобою згоден, сьогодні був тяжкий день, час відпочити. пісял цього хлопці розійшлися по своїм хатам ну как-бы вот тебе пример, можешь подправить.
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.