одним із перших демократичних утворень у світі. Прочитайте текст і виконайте завдання 5-8 до нього. i 1. Годі чекати, що таланти у вас самі з'являться. 2. Ви не дізнаете- ся, що у Вас хист до гри на гітарі, якщо Ви ніколи не спробуете грати на гітарі. 3. Знайдіть талант, який здається вам крутим, і дізнайтеся про нього все, що тільки вдасться. 4. Ви зможете виявити свої природ- ні нахили, здібності тільки тоді, коли перевірите власну відвагу й ак тивно шукатимете нових вражень. 5. Долайте перешкоди й приймайте виклики і перемоги відкриють Ваші приховані вроджені навички й здібності. o 5. Пунктуаційну помилку допущено в реченні А першому Бдругому В третьому Г четвертому Дп'ятому се топ eHHA

Мільйони людей у всьому світі проводять свою відпустку, подорожуючи. Вони подорожують, щоб побачити інші країни і континенти, сучасні міста і руїни стародавніх міст, вони подорожують, щоб насолодитися живописними місцями, або просто для зміни обставин. Завжди цікаво відкрити щось нове, побачити інший б життя, зустріти різних людей, спробувати різну їжу, послухати різні музичні ритми і зробити багато фотографій.

Тим, хто живе за містом, подобається їздити у велике місто і проводити свій час, відвідуючи музеї і художні галереї, роздивляючись вітрини крамниць і обідати в екзотичних ресторанах. Міські мешканці зазвичай люблять тихий відпочинок в селі, або в горах, чи біля моря, гуляючи, купаючись і загоряючи на сонці.

Більшість мандрівників і відпочиваючих беруть з собою фотоапарат або відеокамеру і знімають все, що цікавить їх — визначні пам'ятки міста, старі церкви і замки, види гір, озер, долин, рівнин, водопадів, лісів, різні види дерев, квітів і рослин, тварин і птахів.

Пізніше, можливо декілька років опісля, фотографії та саморобні фільми нагадають їм про щасливий час, який вони проводили колись.

Люди подорожують поїздом, літаком, на кораблі і на машині. У всіх в подорожі є свої переваги і недоліки. І люди вибирають вид транспорту згідно своїм планам і меті подорожі.

Якщо ми любимо подорожувати, ми побачимо і дізнаємося багато такого, що ми ніколи не зможемо побачити або дізнатися удома, хоча можна прочитати про це в книгах і газетах і подивитися по телебаченню. Кращий б вивчати географію — це подорожувати, а кращий б дізнатися і зрозуміти людей — це познайомитися з ними в їх власних будинках.

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил.