Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць. А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.
1. На його
пальцях, навіть на долонях, шкіра так та порепалась, ніби потріскалась
на жару ("навіть на долонях"). 2. Усе, крім риби, він на світі занедбав, відколи коропа
на фунтів шість він упіймав ("крім риби").
3. Вони курчата інкубаторські без
квочки, тому-то охороняти їх, крім Ігоря, нікому ("крім Ігоря"). 4. Але нікого, опріч неї, не було (опріч неї).
5.Пахне грибами й медом, вогкістю пахне, тією, що опріч назви осінь, немає імені їй ("опріч назви осінь").
6. Співають усі, за винятком Ліни Кацуби, дочки майора-відставника, яка в їхній
школі не так давно і чи не знає всіх їхніх пісень, чи може в неї незлагода якась...
("за винятком Ліни Кацуби")
7. Поезія Лесі Українки, на відміну від переважної більшості
тогочасних віршів, позначена бадьорістю й оптимізмом ("на відміну від переважної більшості
тогочасних віршів").
8. Добре жити
птицям! Далеко краще, ніж людям ("ніж людям").
9. У всьому, крім добрих справ,
знай міру і час ("крім добрих справ").
10. Образи «Лісової пісні» взяті Лесею
Українкою з фольклору, наприклад, з народних пісень легенд не механічно ("наприклад").
Объяснение:
у дужках відокремлені додатки, розділові знаки розставлені
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць. А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води…
Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.