Пригадується одне з оповідань А. П. Чехова про лікарів. Це оповідання "Випадок із практики". Дочка власниці фабрики хворіла. Викликали лікаря. Він оглянув і сказав, що все гаразд, просто треба відпочити. А поруч стояла мати. Стояла нерухомо і дивилася на лікаря заплаканими очима. Потім попросила, щоб лікар не від'їжджав, бо минулої ночі дочка налякала її своїм станом, а вона в неї одна-єдина дитина. Лікар хотів сказати, що в Москві у нього багато роботи, що вдома чекає сім'я. Але глянув на обличчя жінки — і залишився. Що примусило лікаря залишитись? Обов'язок? Ні! Милосердя, бо милосердя — це готовність допомагати іншому. У цьому випадку я бачу два аспекти милосердя: переживання, відчуття чужого болю як свого і порив до реальної до Без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної до переходить у пусту сентиментальність.
Колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. І тоді милосердя нікому не буде потрібне. Але це не так. Залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. Саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і до Де ж витоки милосердя?
Вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". Але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.
Семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. Він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. Розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. А далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "Я Вам хочу написати вірш". Пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. Свята дитина! Що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.
Пригадується одне з оповідань А. П. Чехова про лікарів. Це оповідання "Випадок із практики". Дочка власниці фабрики хворіла. Викликали лікаря. Він оглянув і сказав, що все гаразд, просто треба відпочити. А поруч стояла мати. Стояла нерухомо і дивилася на лікаря заплаканими очима. Потім попросила, щоб лікар не від'їжджав, бо минулої ночі дочка налякала її своїм станом, а вона в неї одна-єдина дитина. Лікар хотів сказати, що в Москві у нього багато роботи, що вдома чекає сім'я. Але глянув на обличчя жінки — і залишився. Що примусило лікаря залишитись? Обов'язок? Ні! Милосердя, бо милосердя — це готовність допомагати іншому. У цьому випадку я бачу два аспекти милосердя: переживання, відчуття чужого болю як свого і порив до реальної до Без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної до переходить у пусту сентиментальність.
Колись у нашій країні мріяли про те, що не буде майнової нерівності, всі будуть жити заможно. І тоді милосердя нікому не буде потрібне. Але це не так. Залишаться старість, самітність, хвороби, стихійні лиха. Саме вони будуть потребувати суспільного і індивідуального милосердя, тобто людинолюбства і до Де ж витоки милосердя?
Вони лежать у стародавній, родовій солідарності, що суворо зобов'язувала будь-якою ціною визволити, захистити "свого", виключаючи "чужого". Але все йде вперед, не стояло на місці і розуміння милосердя.
Семирічний хлопчина серед чужих — у притулку. Він пише листа дядькові, що сидить у тюрмі. Розповідає про батька, що помер, про матір, яка покинула його. А далі запитує, коли у дядька день народження, бо він йому хоче приготувати подарунок: "Я Вам хочу написати вірш". Пише хлопчина не рідному дядькові — чужому. Свята дитина! Що ж може бути найблагородніше за цей порив дитячого серця, дитячого милосердя.
Объяснение:
Так же вот.
Объяснение:
1. Смаглява ніч в колисці гір гойдала місяця малого (Д. Павличко).
2. І чути плач землі моєї (Д. Павличко).
3. Благослови, моя кохана, у скронях схований вогонь (Д. Павличко).
4. Яке то щастя — свій народ у світлі бачити! (Д. Павличко).
5. Обійми. Сльози. Пригощання. Спів. Розмови тихі. Зорі-подарунки. Пісні прощальні. Братні поцілунки (Д. Павличко).
6. Тризубом націоналізму прохромили душу мою… (І. Драч).
7. Зроблено дуже мало, майже нічого (Д. Павличко).
8. Не згасне шлях від маминого серця до серця України крізь віки (Д. Павличко).
9. Літо. Свято. В місті тиша (Б. Олійник).
10. Хліб-сіль їж, а правду ріж (Народна творчість).
11. Побувайте в нас на луговині у весняний погожий день (А. Малишко).