Підкреслити головні й другорядні члени речення ів +підписуюся.
1 Лупиться над палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.
2 У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки.
3. Хлопчик міг догодити і вашим і нашим.
4 Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі.
5 Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі.
6 Ліворуч на стіні чорніли ковані двері угорі високий критий залізом дах.
7.Я знав міста ліси і гори і в морі бачив кораблі.
8.Хата не хата а якийсь курінь.
9. Дихнуло з півночі і півдня з заходу і сходу
10. У кожного з нас є дома або дружина, або діти, або наречена.
11.Ні туди ні сюди не міг проїхати Семен.
12. Я піду подивитися на ялинку.
13.. У цій країні вони знайшли все повагу любов спокій і мирне небо і зоряні ночі і добрих людей
14. Твори багатьох українських письменників
Т. Шевченка І. Франка В. Винниченка перекладені різними мовами світу.
15. Ні з того ні з сього Марічка засміялася..
16. Ми засіваємо житейське море і не на день минущий на віки (Б.Олійник).
17. Тут все і повітря і тиша і дерева сповнене такої сили що й сам мимоволі стаєш сильнішим.
18. Не вітер буря над землею в
замети клала білий сніг.
19. І сміх і гріх з таким козаком.
20. Говорили ті книжки про право кожного й про волю те право добувати судили про звіра і чоловіка про світ і його закони довічні
21.Любіть Україну як сонце любіть як вітер і трави і води..
22. Товариство почало виходити з куреня віталося з рибалками котрі поралися то коло снасті то коло свого убогого добутку .
ІІ
1 То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.
2 Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.
3 А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.
4 Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.
5 Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.
6. Усім побажали ні пуху ні пера.
7 Василь був ні риба ні м’ясо.
8. Упіймаєш не впіймаєш а погнатись треба.
9 . Буде дощ і туман і роса.
10. Не тільки її а й матір стару стали цуратися люди.
11. Тягнуться до сонця і квіти і трави віти кучеряві гори голубі.
12. Луки гори пишні сади все зелене й принишкле.
13 Усе зникло наче в казці і місто і гори і поле.
14. Птахи рослини тварини усі вітали весну
15. Ні голубого неба ні димчатих лісів
на горизонтів ні картинних вітря-
ків на сільському вигоні нічого я
не бачив .
16.Ні чутки ні звістки не було від Ольги.
17. Ріка біжить і з сонцем грається і
відбиває небеса.
18. Прогаяне в дитинстві ніколи не від
шкодувати в юності і тим більше в
зрілому віці.
19 Ми засіваємо житейське поле не
на день минущий на віки.
20. Василь може і риби наловити і ніг не замочити.
21.Мати вже ні рук ні ніг не чула.
22. Над водою гне з вербою червону калину На калині одиноке гніздечко гойдає.
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона.
— Я маю написати твір про те, ким я хочу стати.
— Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама.
— Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я.
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем?
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я.
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко.
— Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе?
— Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра.
— І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я.
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою.
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама.
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона.
— У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми.
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона.
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми.
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати!
- Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама.
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!
-Доброго дня! Чи це департамент архітектури та дизайну?
-Так звичайно. З якою метою ви до нас потрапили?
-Мені б хотілось запропонувати свої ідеї щодо поліпшення роботи вашого відділу.
-Це чудово, проте чи не могли б ви детальніше розповісти про ваші інновації?
-Мені здається, треба зменшити кількість лампочок на підлозі трамвайних станцій.
-Чому?
-Це до зекономити гроші на подальше будівництво і розвиток транспорту.
-Але чи не буде на станції занадто темно?
-Ні, такі лампочки не дуже яскраві. Звичайно, вони коштують не дуже дорого, проте ці гроші можна вкласти у встановлення в трамваях розеток для зарядки пристроїв.
-Ідея чудова, проте вам потрібно буде прийти завтра та оформити усі необхідні документи на подачу цієї заяви. На жаль, сьогодні бухгалтерія закрита.
-Добре. Дякую! До побачення! Гарного вам дня!
-Навзаєм!
Объяснение